Дива́ таки трапляються, повір,
І засвіти лампадкою надію
У ніч, коли посріблений факір
Зірок огненних вивергне завію
В безодню неба, вижухлий велюр
Вмить спалахне гранатовим камінням
І в завитках розкішних шевелюр
Зимових крон розсипле мерехтіння.
Обтрусять сажу в комині вітри,
Як чорну пудру на обличчя ночі,
Різдвяний янгол спуститься згори,
Крильми́, мов хуртовина, залопоче...
І за собою мовчки поведе
Настрі́чу дню січневому новому,
І розіллє багряне каркаде
Світанок у мереживі тонкому
На вовну хмар, і перший промінець
Затягне облямівкою тонкою
В душі твоїй задавнений рубець,
Немов сам Бог торкнув тебе рукою...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Маєте рацію, Ніночко! Іноді просто достатньо озирнутися довкола себе і побачити дивовижне у звичному і буденному. Побільше святкових див у Вашому житті! Дякую за приємний візит!