"Бо сьогодні
було ніби вчора."
Може так сміється воля,
плюючи на рани.
У мережі - спам; І тролі
гордо виють: "Дєди!Вєтєрани!"
Церква мовить своє слово:
"Отче наш, пробач гріхи дітей.
Ситі ми голодомором
Молимо, залишся у серцях людей."
Прозорі стіни, мури, розмилені кордони.
Надовго втрачений з ворогом зв'язок.
А листя наче все забуло,
А зорі й не бачили нічого.
Не час набату ще... Ще трохи,
згодом... Бруківка стоптана.
Мовчазне зомління. І видихи, і вдохи.
Майдан стоїть! Укотре латаний...
Що там? Мабуть горять лампадки.
А осінь вирвою думки краде
(чиєїсь неньки плач, воскреслі згадки),
і хоче бути тут. І більш ніде.
Шукатимуть її минулі зливи,
в свободі й гідності поети,
Земля чекатиме на диво.
Пишіть художники портрети...
