Завили шакали, відчувши поживу -
-безличні голодні ссавці.
Лежить серед поля ковтаючи зливу
З гранатою воїн в руці.
Останній свій погляд в небесні простори
З надією він утопив,
А тіло, так рясно присипане горем,
В дарунок землі залишив.
Коротшає сповнений галасом й риком
Між ним і тваринами шлях.
Та дух повертає зусиллям великим
Життя відчуття у ногах.
Зігнувши коліна, вітаючись з болем
Й надривом в затерплих руках,
Свій стан підіймає над згореним полем
З іскринкою в сірих очах.
Шакали вже поруч, смердючі пащеки,
Оголені зуби гнилі…
Та воїн не чує у цім небезпеки,
Спокійно стоїть на стерні.
Він змучився бути і вже не боїться
Зайти за незнаний поріг.
До смерті байдужий, що поряд чаїться
З метою тягти у барліг.
Вже й коло замкнулось…Його обступили...
Гранату стискала рука...
Наш воїн всміхнувся, рвонувся щосили...
В повітря злетіла чека.
