Коли вулиці перетинали люди, а ми були з такими тяжкими думками та легкими рюкзаками, стояли навпроти, бачили як сотні митей, бажань, думок плили просто поміж нами, а ми тільки з гарячої ванни в холодні обійми вітру, ти ж чуєш його, бачиш і кілометри, нам туди, кожен крок хай лишить слід, а наче мальовані вуста, промовлять ніби ніжним дотиком: \"Ходімо!\". Ми йдемо, пишеш пензлем кроки, ах в тебе вони, вишукані, але не настільки, щоб ними безперестанку милуватись як картинами Едварда Мунка, чи навіть Бакуфу Оно, ти ж любиш його риб, правда і ми з тобою наче ті маленькі рибки з обімах доріг та вулиць, наче риби у воді.
Головне не згубитись між жінками, чоловіками, одежами, взуттям, шкірою, це ж хіба твоє, хіба сенс Доріан додав?
Не псуйся дівчинко, ти легка, неначе крила однодневного метилика, будьмо ж легкими думками і важчими рюкзаками.
22:59
Зачепило!
