Я не знаю, як тебе назвала
Твоя мати у твоїм краю.
Моя мати вже тебе прокляла,
За фашистську голову твою.
Ти проїхав крізь чужі кордони,
З автоматом у Донецький край.
Землю нашу горем ти наповнив,
Через це я вчора помирав.
Ти напав підступно і зненацька,
Як і личить тільки хижаку.
І розбита бронебійним каска,
Поруч мене на сирім піску.
Ти мене спочатку тяжко ранив.
Потім мені руки перебив,
А вже потім, доробив останнє:
Голову прикладом вщент розбив!
Я помер. Недовго моє тіло
Корчилось від передсмертних мук.
Зараз краще. Все переболіло,
Все минуло, як минає звук.
Зараз я коло сім’ї своєї.
Моє тіло у тісній труні…
Важко розлучатися з ріднею,
Важко без України мені.
Шкода, що не встиг тебе, - мій кате,
Видворити з рідної землі…
Припадає у риданнях мати,
Пальці ніг цілуючи мені.
Плаче молода моя дружина,
Тільки рік прожили з нею ми…
Виховай, кохана, мого сина,
Хай буде достойним між людьми.
Хай він любить, як і я, Вітчизну,
Мною хай пишається, як син.
Ну, а я, - на небеса полину.
Там, на жаль, тепер я не один…
Нас багато! Ті, хто на Майдані
Голови поклав, тепер вже ми.
Боже! Дай, щоб були ми останні!
Руку вбивці скоро зупини!
Будемо усім небесним військом
Господа Всевишнього благати,
Щоб Дав мир над цим прекрасним світом,
Щоб не треба було помирати.
