Не хочу я відходити у вічність.
Я хочу бути, поки не зачах
дух вольності у мене на очах.
Я буду доти, поки сонце світить
у небесах. І хай про це засвідчить
моє перо у радісних рядках.
А поки-що об’єднує і мрія,
і віра, і надія вдалині,
що де-не-де ще світить і мені.
У душах революція триває
і нашу правду ворог не здолає
сезамами великої брехні.
А Україна вимітає сміття.
А їй ще і сміятись по плечу
і плюнути у очі палачу.
Ти чуєш, юдо ери лихоліття,
за все лихе з межі тисячоліття
розмінною монетою плачу.
Чи не тобі, новітній людоморе,
якому люта кара й та мала,
я у боргу за згарища села?
Чи не з вини твоєї всім на горе
кривавого нещастя Чорне море
не уміщає скоєного зла?
Ти ще сьогодні цілишся у груди
моїй Землі. А лаври у паскуди
отримаєш за «мать твою таку».
Але коли таких уже не буде,
які бували на моїм віку,
нехай не буде і у сповитку
минулого позорища і бруду.
Історія немислиме забуде.
Але нехай не забувають люди
про душу у терновому вінку.
Саме це я хотіла Вам сказати, але посоромилась. Знаєте, майдан і постмайданівські події довели мене до втрати сну і інтересу до всього. Я,мов зомбі, по 20 год. підряд дивилась новини, або обговорювала їх з друзями (частину яких втратила саме через це). Поки не зробила зусилля над собою і не втекла з Києва на кілька днів. Донечка лікар надоумила.Трохи прийшла до тями і зрозуміла, що життя продовжується.
А візьміть, да жахніть оду коханню! Допоможе
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ода коханню до Вітчизни вже пішла. А жахну я напевне сатирою по великому Пу.
