Мовчи!
Немає правди у словах,
У тиші істина видніша:
У ній відвага і мій страх.
Мовчи, мовчи — я з тим сильніша.
Най я потому не згадаю,
Як різко голос твій звучав.
Коли за вікнами світає,
Най місяць спить на тих очах.
Мовчи!
Коли приходять інші люди,
Коли питатимуть про час,
Коли наповнюються груди
Повітрям вимовлених фраз.
Хай всі невіруючі вірять,
Що нас ніколи не було.
Як мої очі колір змінять,
Ти в них дивись, як ще ніхто.
Мовчи...
І як дзвонитимуть у двері,
І як чекатимуть мене —
Мовчи, мов сонце у пустелі,
Мовчи й тоді, як все мине.
Не треба вимушених слів:
Вони б мене, напевно, вбили.
Та ти ж один мовчати вмів
Про те, що інші говорили.
