У тихому, майже забутім, селі
Жив добрий старенький мудрець.
Тягнулись до нього і добрі, і злі, -
Чимало зберіг він сердець.
А поруч, в сусіднім селі між лісів,
Жив заздрісний злобний монах .
Усім довести він у люті хотів,
Що мудрості в старця нема.
Одного безхмарного світлого дня,
Чернець перейшовши той ліс,
До старця пішов, а в долоні своїй
Живого метелика ніс,
Забувши про те, що людині святе,
На хитрий пішов він обман:
Чекав, що спрацює сьогодні проте
Давно ним придуманий план.
Задати питання йому він хотів:
"Що там у долонях моїх?
Метелик живий, як я б того хотів,
Чи мертвий ховається в них?" –
І думав монах , якщо скаже мудрець:
« Живий», - я долоні зімкну -
Метелика мертвого,(хай йому грець),
Я старцю в цю мить простягну.
Як визнає він, що метелик умер,
Долоні в ту мить розімкну:
«Звільню я метелика, - скажу тепер, -
Живим він злетить в вишину».
Дивився весь натовп, як старець мовчав...
Чекав нетерплячий монах...
А старець дивився, немов би навчав,
І мовив: «Все в ваших руках »