Крокують поряд чоловІки два.
Один – діла, а другий – лиш слова.
Крокують поряд тих же двоє.
Один вітрильник, другий – так, каное.
Ідуть ті ж самі люди досі.
Один, що віддає, а другий лиш з собою носить.
Плетуться поряд ті ж два чоловІки.
Один не зірве квітку, а другий плює в ріки.
Крокують люди ці ногами.
Один, що вольними, а другий, що з ціпами.
Грядуть чоловіки́ вперед.
Один, що серцем, а дру́гому – монет.
Несе обох так швидко по дорозі.
Другий не гляне, що перший впаде на порозі.
Ідуть, крокують два чоловІки.
Один – то патріот навіки.
Ідуть два чоловІки і крокують.
Другий ніщо не бачить і не чує.
Несе обох, несе життям.
Та хтось поплатить каяттям.
Несе обох, поплатиться лиш другий.
Байдужість в нього – перша смуга.
І, коли впаде́ той другий на порозі.
Монети рятувать його не будуть в змозі .
Прокинеться, та пізно буде.
Нікому не потрібний і час його забуде.
Крокують поряд чоловІки два.
То другий – без нічого, хоч перший - біднота.
Крокують поряд чоловІки два.
То другого забуто, хоч першого ніхто й не зна.
Крокують поряд чоловІки два.
Як другий впаде - ось першого рука.
Крокують поряд, та мають різні зва́ння:
Перший – то життя.
А другий - існування.
