Коли в жменьку збираєш усі свої миті з тобою,
Натикаєшся раптом на ще невідому стіну.
Розумієш тоді, що так мало у нас було "двоє"...
Розриваєшся навпіл і знов залишаєш одну.
Неповторність очей твоїх десь загубилась у мріях,
Підійма мене в небо й зненацька кидає долів.
Та ще дужче тебе я любити уже не зумію,
І чекатиму так, як весна, - вигляда журавлів...
Любов завжди приносить радість, але я вів до того, що єдиною і вічною любовю можуть похвалитись лише одиниці. Більшість людей любить стільки скільки буде потрібно, а вічною назвуть останню, а насправді ж немає ніякої вічної - є просто та, що приносить щастя ... хоч це з однієї сторони прикро , бо в такому випадку люди нічим не відрізняються від тварин
malinka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тоді в такому випадку, відключаємо мозок і все ОК )))))))
Чуттєві стрічки... сподобалось. А мені здається, що люди (по крайній мірі більшість) ще не готові до вічної і єдиної любові, адже така любов несе в собі ризик великого і вічного болю, а не кожен поставить на кон все за ради любові, от тому і дехто підсвідомо не має такої любові
malinka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мій милий друже,все зовсім не так трагічно,якщо з розумом підходити до усього) І Я Вам бажаю лише такої любові,щоби все було по максимуму,тоді й відчувається справжній смак життя!
Переконливо! І чудово! 
Дякую! 
