Напевно, життя вже не зміниться, Мамо.
Й надалі писатиму я про самотність душі.
Можливо, покину цей світ несподівано рано,
Лишивши на згадку, написані серцем, вірші.
У цьому житті надто складно все, Тато.
І нічим зарадити - сил вже, здається, нема.
І хоч до весни вже лишилось часу небагато, -
Занадто "холодною" стала наразі зима.
Чи з часом загояться рани, розірвані болем?
Чи сльози солоні зітруться з порожніх очей?
Тут вихід один: Ми повинні боротись за волю!
Аби врятувати своїх безневинних дітей!
Аби врятувати свою рідну неньку - країну, -
Тримаймося разом, мої українські Брати!
Народе мій, ми не раби й не впадем на коліна!
Іти до кінця! Не здаватися! Перемогти!
