Відпочити сів на призьбу вечір...
Захмелів від пахощів квіток.
Опустив старечі хилі плечі.
І звільнився від своїх думок.
Постарів швиденько, сивий діду.
Хоч, дивлюся, ще без бороди.
Тихо зник... немає навіть й сліду.
Уступивши, місце темноті.
У прозорім платті легкім, темнім
Це царівна ночі наступа.
І здається все навкруг таємним.
Тиша враз і спокій зависа.
Недалечко десь хлюпоче річка.
Хвилька швидко хвильку здоганя.
Підкоряє всіх чарівна нічка.
Сон - дрімоту в хати заганя.
А вночі гостріше пахнуть квіти.
Упадуть, відцвівши, пелюстки.
Серце вже не буде так боліти,
Бо засне й забуде, що є ти...
дуже таки хороший вірш! Та душа болить, серце не сприймає лірикм, хоч вона така чудова. Бо у голові безкінечно стугонить - Боже невже усе закінчиться війною?
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правду кажете, що в голові інші думки...Страшні... Хочеться вірити, що все буде добре...
Дякую за увагу...
Хай все буде добре!
