Ти маленькими кроками йшов і усе руйнував.
На маленький мій світ ти жбурляв великі комети.
Ти про щастя ніколи не чув і не знав.
Хоча часто у простір писав сонети.
Я палила свічки, вдихаючи їх аромат.
Я любила їх більше за тебе - вони були світлі.
І коли ти по долях чужих мандрував
Рахувала кроків твоїх незлічені милі.
Забирав ти усе, та довго ти не тримав.
Ти любив викидати все доки не застаріло.
Ти про мене тоді ще нічого не знав.
Моє ж серце до віку любові хотіло.
Що простіше? -пробачить чи забути усе навік...
Рахувати всі промахи чи просто на них не зважати.
Кожен раз сухо чути твоє *привіт*,
Кожен раз бачить погляд від якого хочу кричати.
Ти маленькими кроками йшов і усе руйнував.
Ти скидав словесні у мене комети.
Ти про мене, насправді, нічого не знав.
Непомітивши навіть як зник із моєї планети.
