Вже дерева світять голим тілом.
Осінь поскидала з них наряд...
Лиш листок злетить десь запізнілий.
А кущі он ватрою горять.
Навіває сум ліс спорожнілий.
Вітер заховався у листву.
Накрапає дощик щось несміло.
Простяглася річка за верству.
І здається, ніби синя стрічка
Сповивала гори, що в пітьмі.
Задрімала в горах темна нічка...
Зірочки мигтіли вдалині.
Пахне в лісі хвоєю й грибами.
Десь тихенько дерево скрипить.
Місяць он заплутавсь між дубами.
Так нелегко їм оце терпіть.
Та ось ранок тихо зняв завісу.
Все, що спало, знову ожило.
Особливе є життя це лісу.
Зчарувати кожного могло...
Так, Надійко, у лісі своя, особлива енергетика, і осінню вона найбільш яскаво виражена. Дерева стоять принишклі та з тривогою чекають невідворотніх змін.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вони чомось схожі на людей... Так мені здається...
Дякую за увагу, Валюша!!
Так, в лісі атмосфера особлива і чаруюча! 
