«Епоха зчерствілих скороходів. Штовханина в плечі - лише результат безболісної сутички. Оправа на окулярах - тільки гармонізує з кольором очей, а на зап’ястях – мінімалізований макет часового бігу вказує завжди на одну і ту ж цифру. Людство ковтає інформацію занадто великими порціями, що невдовзі може призвести до інформаційного катарсису. Дисонанс між реаліями й комбінаційними рухами у вигаданому кібернетичному світі. Межа зітерта», - тендітна телеведуча з нетиповою для неї серйозною фізіономією уривчасто, просте з певною зверхністю наполегливо намагається вмістити в голови мільйонів людей , що все зараз виглядає саме таким чином. І комусь справді стає лячно. Тисячі людей хутко вимикають телевізор з розетки, проте слова про «дисонанс між реаліями й комбінаційними…» продовжують звучати в їхніх головах. Ходять разом на кухню, до вбиральні, сідають поряд в тролейбусі, п’ють спільну каву за обідньою перервою, вкладаються спати на уже помнуту кимось подушку.
Іншим же бракне терпіння дослухати інформаційний випуск до кінця. Такі ходять на кухню, до вбиральні і на роботу з ледь чутним наспівуванням «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла». Бо врешті, ці зміни, про які мовлять на ТБ, в жодному разі не можуть зачепити ту половину людства, яка не вірить в занадто розумні слова та вважає усі існуючі науково-дослідні надбання професорів чи простих смертних лише марною тратою часу.
Решта «зачерствілих скороходів», навпаки, вперто довіряє словам про можливий крах реальності. Такі люди готуються до цілковитого перенесення життя в підсвідомий кібернетичний світ, де діють лише закони фантазії і можна без вагань піддатися своїм творчим поривам; де кожен стає тим, ким хоче бути, й не має труднощів із заборгованістю через несплату комунальних послуг.
Поки чоловік витрушував з люльки застарілий тютюн й аналізував про себе ранковий випуск новин, то мимовільно помітив, що час на руці справді зупинився. Аби не збитися з пантелику, швидко натиснув на кнопку зліва від циферблату. І той показав – 24 роки 7 місяців 5 днів 37 хвилин 16…15…14 секунд.
