Бабніком дівчата хлопця обізвали,
Та як життя, ніхто не запитав,
Дівчата про людей так мало знали,
А Хлопець як і всі колись кохав !
Колись любив,вірші писав для неї,
Чудові квіти їй до ніг складав,
Радів життю,носив їй Орхідеї,
І свою вірність їй гарантував.
Її усмішка все, що було треба,
Без неї він життя не уявляв,
З коханою піднявся би до неба,
Слова любові щиро промовляв.
Та дівчині цього не вистачає,
Вона ще хоче трішки погуляти,
Юнацьке серце тільки раз кохає,
Не вміє двічі двері відчиняти.
Розчарувався хлопець у любові,
Не хоче більше сильних почуттів,
Дівчата в нього гарні та чудові,
Крім неї більш нікого не хотів
Іскру у серці важко запалити,
Любов велику треба віднайти,
Буває важко другий раз любити,
В тяжкій дорозі легше двом іти.
Хлопчина кожен теплоти бажає,
Відчути погляд люблячих очей,
На дотик рук коханих він чекає,
На літні дні недоспаних ночей.
Ніколи не спішіть когось судити,
Бо різну долю кожен із нас має,
Хтось в щасті змушений прожити,
А інших радість завжди обминає.
великі слова!
