|
В міцних ланцюгах, ще й із іншого світу,
З пом’ятим крилом і навстіж розкриту
На страту вели посічену душу небесних створінь.
І блиск гільйотини при сонцю вечірнім,
І зляканий зойк на вустах, може й вірний,
Бо люди нікчемні цілком загубили дарунок горінь.
Вели і не знали, хто йшов перед ними:
Чи ява, чи мара забутої днини,
Чи зимна загадка уїдливих дум і невиразних мрій.
У кожного билося серце скажено,
В одних, наче гонг, від тривог навіжених,
У інших – від страху, що болем душив, обкрутившись як змій.
«На хрест!» – хтось промовив з юрби шаленіло,
«У землю живцем!» – повторили ліниво.
І ніби на мить зупинилась земля від колючих повчань.
А він, оповитий іржавим дзвенінням,
Ступав по затоптаних сходах сумління,
Покірно чекав на приреченість сили добра у очах.
Хоч де те добро і чи вартий на нього
Його замаскований в золоті дьоготь,
Який, мов отрута, їв поїдом щире стремління людське.
Він очі підняв і вдивився в навалу,
Та легше від цього, звичайно, не стало.
І тут чистий погляд відчув на собі, щось вкрай світле й близьке.
Дівча, що несміло в кутку причаїлось,
Дивилось на нього і наче б молилось,
Шукало когось і одна безнадія на личко лягла.
Крилатий спинився, воно стрепенулось,
Крізь сльози даремні йому посміхнулось,
І щось сяйне й тепле зігріло душі роз'ятрену гладь.
«Чом став?» – пхнув у спину неголений стражник,
«Хутчій уперед!» – напустив вигляд важний
І кат, мов примара, схрестив свої руки на грудях міцних.
Юрма навіжена кричала й раділа,
Скрізь різні собаки снували без діла,
Гриміло на небі і перші краплини упали між них.
Та був це не дощ, а розпечені іскри,
Палили довкола і рвали все в дрізки,
Ще й темна матерія світ затулила на добрих півдня.
Зловісне пришестя було зовсім поряд,
Чомусь стало сумно, немовби від горя,
І ранила ноги трава, наче гостра й бездушна стерня.
Нестерпно скрипіли дошки ешафоту,
Глашатай змокрів від липучого поту,
Тримав у руках в засмальцьованих плямах папір.
Настирливо мухи хотіли бенкету,
Хтось в сутінках неба розгледів комету,
Знамення пророче застигло, мов загнаний звір.
Піднявся зненацька розбурханий вітер,
Поніс листя й пил крізь людей і до жител,
Мов хвиля брудна, насмітивши у кожнім кутку.
Поважно з’явився на людях єпископ,
Потицяв хрестом на світ божий і близько,
До лобного місця пробрався, до страти впритул.
Тим часом прибульця з країни рапсодій,
Глумливо вели через блазнів пародій,
Які в куряві щось творили доволі гидке і просте.
«До біса пішли!» – відігнали паяців,
Хтось кинув каміння – «Потвори ледачі!»,
І ось гільйотини метал кат щосили угору простер.
Глашатай повільно до тями вернувся,
Розкрив свій пергамент, під носа лайнувся,
Протяжно почав видавати такі злободенні слова:
«За те, що прирік наші душі страждати,
За те, що серця міг на клапті порвати,
За стріли пекельні, що краяли міць сиротливих бравад.
За муки разючі і рани пекучі,
За гріх і покликання хиже, ще й рвуче,
До страти рокуймо тебе, у проклятті безмірно лихім».
Все стихло… Горіла на небі комета,
Крилатий дивився крізь натовп й до злету,
Був стрімко готовий, хоч поки чекав, зупинившись на цім.
Поволі хвилини стікали в минуле
І лезо зловісне блищало у гулі
Та страта чомусь затяглась, нудьгувала й запрошена смерть…
Ось кат схаменувся, піднявши лиш очі,
Поклав свої руки, мов подать для ночі,
На плечі закутого враз, натякнув, що час вийшов ущерть.
Той стримував крила, а потім розправив
І гнівно поглянув на галас, що марив
Та миле дівча впало в очі, воно мов благало: «Ой, ні!».
Розверзена мить відгукнулася криком,
Юрма, хто куди, полилася і дико,
Зминаючи все на своєму шляху, стрімко падала з ніг.
Прибулець злетів, описавши півколо,
Схопив лиш дівча, все палало довкола,
Земля розступилася грізно, ховаючи злість назавжди.
«Даю тобі щастя, живи у час світлий,
Хай сонце всміхається щиро й привітно,
Лети понад часом, ось крила, не бійся, любов відроди!».
Він зник, а весна гаптувала принаду,
Зникало минуле, стиралася зрада,
Добро поступово в серцях віднайшло рівновагу життя.
П’янким почуттям озивалася ніжність,
Скрізь щебет лунав на мелодії різні,
Фінальним акордом веселка на небі горіла квіттям.
2011 – 2013 рр.
Зображення: http://www.spaseniedpa.ru
ID:
410162
Рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата надходження: 18.03.2013 17:35:33
© дата внесення змiн: 19.03.2016 11:03:22
автор: yusey
Вкажіть причину вашої скарги
|
