Яка ж то дивна штука – сни,
Хороші, чи погані.
Часом солодко так у них,
Ну, а бува й на грані.
Один із них вам розповім,
Приснивсь цієї ночі.
Не знаю чом я так схотів,
А раптом він пророчий…
Гірська країна – страх, війна,
Народ кудись втікає,
Така ж бо доленька сумна
Можливо й нас чекає.
Я ніби бравий офіцер,
Кудись на джипі їду,
Машина – класс, відкритий верх,
Новенька, зразу видно.
Вʼїжджаю в місто, тут кругом
Шум, стогін, безлад, мати.
Всі сперлися перед мостом,
На інший бік втікати.
Народ у паніці, кричить,
Військові ж без упину
Цей натиск мусять стримувать,
А ворог дише в спину.
Мене заперли з двох боків
Якісь важкі машини.
Я сплюнув, вийшов, покурив,
Пихнув ногою шину…
Рукою дзеркало протер,
Тут підійшов посильний:
«Товариш старший офіцер,
Вас просять в штаб мобільний…»
Кидаю джипа і біжу
Хутчіш до полкового,
Аж тут сирена проревла:
«Повітряна тривога!».
Все задвигтіло, почалось
Важке бомбардування –
Можу й не виконать наказ
При всіх своїх стараннях…
Почув, як ззаду щось важке
Упало на машину,
Там де недавно я сидів,
Відкинувшись на спину.
І враз затихло все кругом,
Ніби й війни не стало
Усі на мене кагалом
Дивились, заглядали.
Здавалось прочитав думки
У головах людей тих
Та якось було невтямки,
Що міг я щойно вмерти.
Потім отямився, добіг
До штабу полкового,
А там всі вийшли на поріг
Мене стрічать живого.
Я головним героєм став
Лиш через те, що вижив,
Так, наче шансів геть не мав
І хтось за цим всім стежив…
Прокинувсь в роздумах - чому
Мені таке приснилось?
А може винен я кому,
Хто зараз у могилі?..