Намалюй своє життя,
На моїх листках, як білий цвіт ромашки.
Виклади мені його в вінках,
Не твори в характері монашки.
Адже, хочу знати все по-правді,
Всі пелюстки, всю росу на стеблах —
Аж до краплі!
Як ти жив чи виживав не знаю,
Але не бреши — благаю.
Всі плітки давно уже почула,
Головою-ж, а не серцем все збагнула.
Знов даю повторні шанси,
Бо без тебе вже ніяк!
Адже, я з Венери, а ти з Марсу,
Не лише в книжках, в житті все дійсно так.
Стань моїм філософом приватним,
Лиш кухонним і того буде достатньо!
Ми задінемо усі безглузді теми,
Й будемо серйозними, якщо для двох це треба.
Зіграй роль мого листоноші,
Що щодень гарну звістку приносить.
Я не втомлюся тебе читати,
Лиш проситиму частіше писати.
Зачаруй мене своїми повістями,
Чи здивуй поемами в римах.
Дорожу тобою і без користі
Впаду в спільні життєві рифти.
Й ми летітимемо в них досить довго,
Пролітатимемо милі напевно,
Врешті станемо ногами на мантії.
Переглянемось: «Політ не даремний!»
