Осіння бридь - експресії не стало.
Посіріле листя падає з гори.
І серце із моїх грудей волало:
"Верни усе назад, верни! Верни!
"Ти полетиш, розправиш тіки крила.
У вись, далеко, до небес взлетиш".
І я стояв, дивився в твої очі мила.
Не полечу, впаду, розіб’юсь, облиш...
Облиш мене - не гідний твоїх ласок,
Поцілунків ніжних, пестощів твоїх.
Не вірю я в жодну з гарних казок,
Немає крилець ангелських моїх.
Як покалічена маленька фея
Стрибаю я і падаю у низ.
І палочки не маю вже я.
Обдертий, голий - на публіку стриптиз.
