Час – найзагадковіший вимір людського існування. Він – найкраща ілюстрація теорії відносності. Відносність простору ніколи так не б`є по нервах, як відносність часу. Озирніться на прожите життя. У скільки часу ви вкладетесь, згадувавши? У годину. Максимум, у дві. Скільки років би ви не прожили реально, у пам`яті залишається лише жменька найяскравіших спогадів. Найглибше ззовні час позначається у нас на обличчях. Придивіться до облич літніх людей. На них написаний пройдений шлях і характер виразніше, ніж у товстих томах мемуарів. Змощечками, складочками, плямочками. По літньому обличчю можна читати характер, як у відкритій книзі. Жінки дуже цим переймаються, адже характер – не та річ, яку можна виправити за допомогою косметики чи пластичної операції. Він – характер – формується нашими звичками, переконаннями і способом дії у тій чи іншій життєвій ситуації. Віднедавна, зрозумівши, що вікові зміни мого обличчя рядовими послугами косметолога не виправити, я почала замислюватись над тим, яка риса характеру сприяє тому, що обличчя з віком не втрачає привабливості. Мені, як, певно, й вам, траплялись жінки, що з роками стали наче ще красивішими. От і зморщки є, й вік на обличчі не юний, а все одно, - дивишся й дивитись хочеться. Спостерігаючи, виявила цю рису. Це – лагідність. Лише вона, відбиваючись у рисах літнього обличчя, надає йому того неповторного світла й тепла, що робить немолоду жінку такою дивовижно привабливою. Лагідність характеру – найкращий засіб навіть у глибокій старості лишатись красивою, адже Біблія називає цю якість нетлінною.
Лагідність (російською – кротость) – фундаментальна риса жіночності. Чоловіки, наділені нею, майже не трапляються. Я знаю тільки одного Чоловіка, основою характеру якого була лагідність. Це – Христос. Вивчаючи Його життя, починаєш розуміти, наскільки наші, суто людські, уявлення про справжню лагідність далекі від того змісту, який був притаманний їй від початку. Ми дуже часто плутаємо лагідність з такими рисами характеру, які нічого спільно з нею не мають: безсловесністю, слабкістю волі, конформізмом і, навіть, даруйте за неологізм, пофігізмом. Лагідність у нашій уяві, - це необхідність завжди і всюди «підставляти другу щоку», не відповідати ударом на удар, а терпеливо зносити будь-яке знущання. Такого у нашому жорстокому світі ніхто не може собі дозволити. Тому лагідність – як слово, так і поняття, що його це слово називає, – вже трохи почало попахувати нафталіном. Ну, погодьтесь, навіщо здалась лагідність розкутим, сильним, вольовим жінкам?! Ні на що. Тут я згодна. Але будь-яким жінкам – і розкутим, і, навпаки, закутим – дуже би придався поряд чоловік, що вміє брати на себе відповідальність. За жінку, сім`ю, країну. Зараз таких чоловіків катастрофічно не вистачає. І ми всі від цього потерпаємо. І продовжуємо терпіти поряд себе чоловіків, позбавлених відповідальності. Чому? Бо здали у ломбард лагідність. Здали й нафталіном присипали, забувши важливу річ: Творець, що зробив нас із ребра чоловіка, наділив обидві статі рисами характеру так, щоб вони доповнювали й підживлювали одна одну. І ці риси – парні! Певна риса жіночого характеру відповідає цілком конкретній рисі чоловічого, утворюючи взаємодоповнюючі пари. Нема у жінок ніжності – чоловіки стають безсилими, нема цноти – чоловіки втрачають гідність. А без жіночої лагідності атрофується здатність чоловіків брати на себе відповідальність. Тому, якщо ми, жінки, не хочемо жити у світі абсолютно безвідповідальних чоловіків, давайте будемо ретельненько розбиратись – що ж це за риса така, без якої нема справжньої жіночності і може зникнути повноцінний чоловічий характер.
Найперше, давайте затямимо раз і назавжди: лагідність не має нічого спільного ні з мазохізмом, ні з конформізмом, ні з будь-якими іншими проявами людського слабоволля. Для християнина це – очевидно. Називаючи Христа лагідним ягням, євангелісти ніколи не казали про безвольність. І ми не будемо. Лагідність – риса фундаментальна, тому вона – багатогранна, не пласка. Основою лагідності є усвідомлення своєї залежності. Нам, борчиням за суспільну й особисту жіночу незалежність, усвідомити й прийняти свою залежність надзвичайно важко. Ми дуже отруєні століттями боротьби й пропаганди цієї боротьби. За статеву, суспільну, родинну незалежність. Ми – як той безтолковий богатир із казки: він так захопився битвою з ворогом, що заразом і своїх парочку булавою вклав. І ми так боролись за незалежність один від одного, що заразом стерли із своїх мізків інформацію про нашу абсолютну, тотальну залежність від Бога. Ми – істоти залежні. Причому, настільки, що жоден волос, як каже Біблія, з нашої голови не впаде без волі на то нашого Творця. Ми у Всесвіті – настільки малі й нерозумні, що нас пильнує постійно любляче Батьківське око. Ми – істоти залежні від чоловіка. Настільки, що він – чоловік – несе перед Богом відповідальність за дружину. Ми – залежні, але не безправні. Бо нам дано право вибору. І цього права нас ніхто не може позбавити. Тому усвідомлення своєї залежності від Творця – це акт волі, прояв мудрості і основа лагідності. І це - непросто, бо доводиться вступити у боротьбу з таким сильним внутрішнім ворогом, як гординя. Я не знаю людини, що виграла би цю боротьбу самотужки, без Божої допомоги. У стосунках між чоловіком і жінкою гординя проявляється постійно, бо від початку сімейного життя ми доводимо один одному «хто газда в хижі». Ми, жінки, забуваємо, що нас творили як помічниць. А ми хочемо зі своїх чоловіків поробити помічників. У кращому випадку. У гіршому – сліпо-глухо-німих капітанів далекого плавання. Лагідність – це усвідомлення свого місця у сім`ї. Місця помічниці. Це усвідомлення, як зараз кажуть, переформатовує наші життєві переконання. Адже на перше місце тоді потрібно ставити успіх свого чоловіка. Його кар`єру, а не власну, його інтереси. Відчули, як в середині все протестує? Я теж це відчувала протягом всього подружнього життя. Справа в тому, що я була більш освічена, ніж мій чоловік, більш обдарована. І що ж мені було – забути про все це і займатись успіхами мого благовірного?! Ага, зараз осьо! Багато жінок розмірковують так само. Нам, вольовим і розумним, здається, що ми все зробимо краще, швидше, толковіше, ніж наші половини. І ми позбавляємо їх права бути чоловіками. Тобто тими, хто несе відповідальність за цей світ. Як може чоловік, позбавлений відповідальності за своїх найближчих – дружину, дітей – відповідати за щось більше? Їм, чоловікам, їх відповідальність так само некомфортна, як нам наше усвідомлення своєї ролі помічниці. Втрата жінками розуміння своєї ролі у світобудові завдала нищівного удару по наших стосунках з чоловіками. Ми не хочемо чекати появи у житті судженого. Ще б чого?! Ми самі воліємо його обирати, а, якщо щось не складається, «боротись» за своє щастя. Як мало в усьому цьому справжньої мудрості, розважливості. А ще менше – лагідності. Адже лагідність – це уміння дочекатись результату. Так мудрий городник поливає порожню грядку допоки на ній не проклюнуться перші несміливі росточки. Він же не підіймає шар землі раз-по-раз, аби подивитись, росте там щось, чи ні. А ми, відчувши перші зернятка симпатії, намагаємось уже й добриво у вигляді інтимних стосунків підсипати, ще не дуже собі й уявляючи, що виросте з тих зернят – корисне щось, чи, може, бур`янець. Пам`ятаю, як знітилась моя доросла хрещена доня, коли я сказала їй, що тижня знайомства замало для першого поцілунку: «Це ви про молодь гарно думаєте». Жінкам – надто ж молодим і нерозважливим – не вистачає лагідності, аби дочекатись того єдиного, успіху й самореалізації якого вони сприятимуть. Чи ви, любі мої, колись так про це думали? Я би теж не думала, аби не трапилась на моєму шляху мудра літня єврейська бабуся. «Любов – це магія, - сказала вона мені, - ніхто й ніколи не скаже, яка саме жінка сприятиме успіху саме цього чоловіка». Чесно, я ніколи про любов так не думала! Бо, якщо так подумати, - Господи, як же мало у нас справжньої любові! Багато пристрастей, закоханості, хтивості, ба, навіть розрахунку й егоїзму у наших стосунках, а любові - справжньої любові - вкрай мало. Тому у наших сім`ях так багато бійок, пияцтва, хамства, ліні. Тому такі недолугі й нетривкі наші так ретельно перевірені до шлюбу ліжком сімейні стосунки. Може, ми не тим перевіряємо? А, може, не треба перевіряти? Треба просто спокійно дочекатись. Хороша дружина, хороший чоловік – то від Бога.
Як витримка землероба, лагідність підживлюється довірою. Що може землероб, вкинувши у землю зерна майбутнього врожаю і гарненько їх поливши? Тільки молитись, висловлюючи довіру Тому, Хто ці зернятка виростить. Жінці теж потрібно багато довіри. Спочатку Богові, а потім і своєму чоловікові. Вкинувши у ниву подружнього життя зернята любові й лагідності, треба дуже вірити, що з них виросте врожай чоловічої відповідальності. Складність у тому, що період «вегетації» і росту цього врожаю нам знати не дано. Це може бути рік, два, а може й півжиття. І за цей час будуть і сумніви, й розчарування, й біди. Ми не гарантовані від цього. А хіба був гарантований від земних нещасть Божий Син – найлагідніший з усіх, кого я знаю?
Ще одна річ, без якої жіночої лагідності нема – це повага до чоловіка, до самого факту його існування, до його «іншості», «інакшості». Місточок між почуттями й розумом – повага. Це не симпатія чи пристрасть, які можуть виникати спонтанно, повага – рішення, вона базується на спостереженнях, роздумах, співставленні з ідеалом. Це – почуття, сформоване розумом. У дітей повага формується батьками. Мама вчить поважати тата, тато – маму. Разом вони вчать своїх діток поважати старших, шкільних вчителів. Різке падіння поваги до старших і до вчителів у суспільстві свідчить про те, що батьки втратили фундаментальні якості характерів – відповідальність чоловіка й лагідність жінки. І звідси – криза сімейного виховання й тотальна моральна отупілість наших дітей.
Я й справді гадаю, що лагідність – надзвичайно інтелектуальне почуття. Багато чого в ньому опирається на розум, розважливість, поміркованість. Адже і усвідомлення своєї залежності, і уміння дочекатись, і довіра, й повага потребують роздуму, бо це ми – і ніхто, крім нас – вирішуємо, від кого будемо залежати, яких результатів чекати, кому довіряти і кого поважати. Це наше, Богом дане право – право вільного вибору.
ID:
403360
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.02.2013 18:43:31
© дата внесення змiн: 22.02.2013 20:11:11
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
Як на мене лагідність - не таке вже і смирне почуття, а досить серйозна зброя в руках розумної жінки. Це такий собі козир жіночості, який здебільшу кладе на лопатки маститі "тузи" чоловічої зверхності і дає змогу виконувати жіночі забаганки, нібито ініційовані власне самим чоловіком. 
Ці есе - озвучка моїх спостережень, як створено чоловічий і жіночий характер. Не знаю, чи писав хтось до мене про співвідносність конкретних рис мужності і жіночності? Я ніде такого матеріалу не зустрічала. А було цікаво проаналізувати. 
