Купа думок в голові, ніяк заснути не можу...
Вже 5 ранку, і я ненароком сусідів тривожу...
Ти знаєш, здається мені, що я вже без тебе неможу...
І вже вкотре за ці два дні до твоїх вікон прихожу...
А в них, як і завжди немає світла...
Ти то спиш, то нема тебе вдома...
Посиджу, покурю щось без фільтра,
Холод мучить, й жахлива втома...
Ще годинку і буду йти вже...
Мінус три, і дощ падає з неба...
Він до мене зараз найближче,
Й шепче:"Дурню, воно тобі треба?"
Слухай, доще, ти не розумієш,
Як в ті очі закохуюсь швидко!
Ти ж напевне кохати не вмієш,
А мені не кохати - бридко!
Лише місяць ясний мене розуміє,
Одинокий, але з почуттями,
Та кохану побачити він не зуміє...
Вона ж днями ходить, а він - ночами...
От і я, як той місяць-самітник,
Уночі лиш до тебе прихожу,
І я ж наче не зовсім негідник,
Та мабуть все ж тобі не підходжу...
А чи будем ми разом? - Можливо...
Час покаже, чи гідний я щастя...
Все, піду я... Куди - неважливо.
Не сумуй там, моя люба Настя.
