Я йшов дорогою гірською
По просторах лісних долин;
Далеко від житла людського
Не міг знайти собі спочин;
У спеку шлях курний зморив –
У тінь під дерево я сів.
Ялина укриття дала,
Котра на протязі століть
Із вітром тут війну вела
Без відпочинку хоч на мить, –
Монарх відлюдних місць глухих,
Окраса всіх лісів гірських.
У тіні дерева густій,
Де промінь сонця не палив,
Пташки у метушні своїй
Хвалебний щебетали спів;
Сиділа білка в гущині
І цокотіла щось мені.
Ще навіть тиждень не пройшов,
Як я вертався, тінь шукав,
Та більш я тінь там не знайшов,
Лиш бачив я – монарх упав;
Поламаний на землю ліг
І більш давати тінь не міг.
З корінням вирваний, отам
Внизу лежав монарх лісний,
Немов у відчаї вже сам
Останній опір втратив свій
І поваливсь в лиху годину,
Вітрів не стримавши лавину.
Кінець так долі промайнув,
Пташки десь далі полетять,
Так і людина, хто б не був,
Цю ж зміну мусить зустрічать!
Сьогодні прямо я стою,
А завтра – впише смерть мою.
Alfred Castner King
The Fallen Tree
I passed along a mountain road,
Which led me through a wooded glen,
Remote from dwelling or abode
And ordinary haunts of men;
And wearied from the dust and heat.
Beneath a tree, I found a seat.
The tree, a tall majestic spruce,
Which had, perhaps for centuries,
Withstood, without a moment’s truce,
The wing-ed warfare of the breeze;
A monarch of the solitude,
Which well might grace the noblest wood.
Beneath its cool and welcome shade,
Protected from the noontide rays,
The birds amid its branches played
And caroled forth their twittering praise;
A squirrel perched upon a limb
And chattered with loquacious vim.
E’er yet that selfsame week had sped,
On my return, I sought its shade;
But where it reared its form, instead;
A fallen monarch I surveyed,
Prostrate and broken on the ground,
Nor longer cast its shade around.
Uprooted and disheveled, there
The monarch of the forest lay;
As if in desolate despair
Its last resistance fell away,
And overwhelmed, in evil hour
Went down before the tempest’s power.
Such are the final works of fate;
The birds to other branches flew;
And man, whatever his estate,
Must face that same mutation, too!
To-day, I stand erect and tall,
The morrow—may record my fall.
ID:
379994
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 24.11.2012 17:13:59
© дата внесення змiн: 01.05.2018 18:07:24
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
