Мокрий дощ, холодний вітер.
Осінь, жовті вже листи.
Ех, забути все б на світі
І спалити всі мости!
Але ж осінь. Нудно. Сумно.
А на серці неспокій.
Я дивлюсь кудись бездумно,
У туман біля ріки.
Хмари в небі чередою,
Мошки низько над водою.
Думки сірою стіною
Нависають наді мною.
Знов фарбує жовта фарба
Осені усе довкіл,
І горить, неначе барва,
Виряджений листям діл.
Кацярына Самусенка
Восень
Мокры дождж, халодны вецер.
Восень, жоўтыя лісты.
Эх, забыць усё б на свеце,
За сабой спаліць масты!
Але ж восень. Нудна. Сумна.
А на сэрцы неспакой.
І гляджу кудысь бяздумна,
У туман па-над ракой.
Хмары ў небе грамадою,
Мошкі нізка над вадой.
Думкі шэраю сцяною
Навісаюць нада мной.
Зноў фарбуе жоўтай фарбай
Восень дрэвы навакол,
І гарыць бліскучай барвай
Апрануты лісцем дол.
