Вимикаю світло, заплющую очі і поринаю у мрії… Як колись, коли була ще зовсім маленькою і мріяла про нову рожеву сукенку або туфельки на таких ж підборах, як у старшої сусідки-красуні. Та мрії вже зовсім не дитячі. Хоча ні, наївність моїх мрій притаманна лише діткам. Малюю у своїй уяві ідеальні стосунки. Так, я знаю ,що ідеалів не буває, та й ніколи до них не прагнула, але ж все таки… Як все насправді просто. Несподіваний поцілунок, приємний комплімент,оберемок квітів на порозі і записка з простими, але такими чарівними словами. Хочу, щоб йдучи разом по вулиці, ти несподівано крикнув, що кохаєш мене, а потім сильно обійняв, підніс на руки і закрутив до головокружіння. Як все елементарно…та водночас складно, складно для тебе… Кажеш, що любиш, так я вірю тобі…інколи… Я просто хочу не тільки чути,а й бачити твою любов.
А інколи мені хочеться захворіти і щоб ти примчався до мене, не дивлячись ні на що. Як у дитинстві хотіла, щоб мене просто пожаліли, казали, що люблять, піклувалися… Але ти так часто забуваєш, або просто не хочеш зробити мені щось приємне, сказати кілька слів і просто довести, що сильніше любити мене не зможе ніхто…
