Вільний переклад «Мы теперь уходим понемногу» С. Есенин
Ми тепер відходимо потрохи,
В ті краї, де благодать та тиша,
Може бути, вже мені в дорогу,
Вирушати сказано всевишнім.
Ви дуби, в яких птахи співають,
Ти земля, яку слід цілувати,
Перед тими що нас залишають ,
Я журбу свою не в силі приховати.
Видно сильно я кохав на світі,
Все що душу закладає в тіло,
Вас, сади в веснянім первоцвіті,
І пшеницю золотисту, спілу.
Дум багато в тиші я продумав,
Встиг пісні коханню присвятити,
І на цій землі , сповитій сумом,
Мав я щастя, дихати та жити.
Мав я щастя, цілувати жінку,
Рвати квіти, ніжитись в траві,
Вільних звірів, не садити в клітку,
Та не бити їх по голові.
Знаю я , там квіти не зростають,
інші в тому світі вподобання,
Перед тими що нас залишають
Відчуваю я душевне хвилювання .
Знаю я, що в тих краях не буде,
Золотом наповнених ланів,
Через те, такі важливі люди,
Що живуть зі мною на землі.
Текст оригіналу
Мы теперь уходим понемногу
В ту страну, где тишь и благодать.
Может быть, и скоро мне в дорогу
Бренные пожитки собирать.
Милые березовые чащи!
Ты, земля! И вы, равнин пески!
Перед этим сонмом уходящим
Я не в силах скрыть своей тоски.
Слишком я любил на этом свете
Все, что душу облекает в плоть.
Мир осинам, что, раскинув ветви,
Загляделись в розовую водь.
Много дум я в тишине продумал,
Много песен про себя сложил,
И на этой на земле угрюмой
Счастлив тем, что я дышал и жил.
Счастлив тем, что целовал я женщин,
Мял цветы, валялся на траве,
И зверье, как братьев наших меньших,
Никогда не бил по голове.
Знаю я, что не цветут там чащи,
Не звенит лебяжьей шеей рожь.
Оттого пред сонмом уходящим
Я всегда испытываю дрожь.
Знаю я, что в той стране не будет
Этих нив, златящихся во мгле.
Оттого и дороги мне люди,
Что живут со мною на земле.
ID:
363843
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 13.09.2012 13:42:45
© дата внесення змiн: 13.09.2012 13:42:45
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
