Місяць на набі сяє,
Вже пізня пора,
Я одне тільки точно знаю -
Десь на мене чекає вона.
Єдина та довгожданна,
Задля якої варто жити,
Вона - моя кохана,
Кого до смерті буду любити.
Але поки що на самоті,
Прокидаюсь день за днем,
Щодня гублюся в пустоті,
Неважливих та дрібних проблем.
Єдина втіха, що лишилась,
Пишу вірші, так, ніби я поет,
Було, що рима мені снилась,
Я прокидався і складав сонет.
Ось так, чекаючи кохання,
Не знаю, скільки напишу,
До чого дійде моє віршування,
Може я чиїсь серця розворушу!
