Я більше не вмію писати…
Талант мій у землю зарито.
Мій дух – у в’язничній кімнаті,
А поруч - розбите корито.
Щодня, щогодини зникають
Картини живої природи.
До стін чотирьох я звикаю,
Не прагнучи більше свободи.
Як гілка, що впала додолу,
Ніколи уже не цвістиму.
Бо сіра буденність довкола
Жорстоко вбиває мій стимул.
Задушений власною тінню,
Убитий своїми ж думками,
Не в силах спинити падіння,
Я б’юся всім тілом об камінь.
Лежу на підлозі холодній…
Талант мій у землю зарито.
А дух мій – в глибокій безодні:
Я більше не можу творити.
