Біжать полів простори за вікном.
Вагон по рельсам стукає тихенько.
І дійсність дивним видається сном.
Біжи, вагончику. Біжи вперед, рідненький.
Хай не розпитують сусіди через двері
Куди я їду, чом лишаю дім.
Не завжди щастя в затишку оселі,
Коли душа моя відкрита всім.
Куди не глянь – вриваються у душу
Фальшиві посмішки, брехливії уста.
Я їхати не хочу, але мушу
Поставить крапку у кінці листа.
Окутали нещирістю все тіло.
Закрили очі егоїзмом втіх.
Так, моє серце більше не стерпіло,
Хоч розум фальш людей стерпіти зміг.
Та зараз я тікаю від усього -
Лиш наодинці з шумом верховіть.
Я позбавляюсь каверзного й злого,
Що вчора ще я міг його терпіть.
