Хто я, коли кричу, що не готовий?
Хто я, коли боюся щось змінити?
Хто я, коли життя то цикл?
Хто я, коли чекаю миті?
І знову сон вбива мене красою.
І знову сміх вбива мене красиво.
Сміх тих, хто поруч був, хто бачив,
Як падаю у прірву мрій безсило.
Коли мелодію писав словами в склі
І кров'ю я наводив контури обличчя
Того, хто різав мої дні
У віддзеркаленні моїм й безріччі.
Я так боявся впасти глибоко у прірву.
І впав ще глибше, ніж старався.
Проте себе вже не надірву
І не накличу щастя, ним я упивався.
Сиджу в безмовнім заточінні...
Хіба так можна? Для цього я кричав?
Щоб глухо сісти тут, у безнадії?
Щоб гнив отут я і скавчав.
Та ні, не вірю я у долю.
Не вірю в думку і в надію.
Не вірю в себе я і себе молю:
"Не полишай же ж ти жадану мрію".
Не знаю, що уже там буде.
Може лишуся тут я гнити...
А може стану й підіймуся
Із священного грааля пити.
