Приснився сон. У сутінках іду,
Старезним лісом, по вузькій стежині
Я чую щебетання лісових птахів,
І розумію їх, - що не дано людині.
Раптово обриваються ліси,
Дерева залишаються позаду.
І я стою на березі ріки,
Така краса буває тільки в Раю.
Вода прозора, наче крапелька роси,
І дно пейзажно встелене камінням.
Ступила крок в мереживо води,
І понесла ріка мене блакитним володінням.
Так легко й ніжно обняла мене вода,
І плавно так несе мене по хвилях.
І я уже не я… Я стала мов ріка,
І я вже не пливу… лечу немов на крилах…
І знову ліс, століттями пропах,
Зелений лист дерев тисячолітніх.
Я вгору йду, долаю долі страх,
Я знаю. Я жива у мріях і надіях.
Із лісу вийшла на зелений луг,
Ген на горі величні стіни замку.
І люди, втомлені роботою ідуть
Пшеницю жнуть від ранку до смерканку.
З-за лісу вилетів крилатий птах,
У нього дзьоб залізний, як і крила
Він жити хоче, так же як і я,
Мене від нього скеля захистила.
І знов під гору я біжу в вісні,
А на горі весела музика і танці.
Мене там зустрічають як свою:
- Нарешті ти прийшла. Живемо ми як в казці.
А три сестри плетуть мені вінок,
Із білосніжних квітів невеличких.
Вінок безкрайній, з ніжних пелюсток,
І музика звучить на струнах скрипки…
26.07.12р.
рада Вас бачити на своїй сторінці.
