Я настільки втомлююся, що не помічаю, що ти поряд
Що не помічаю твій одяг
Я не помічаю, як ти мене не помічаєш
Продовжуєш іньорувати, мандрувати
Своїми світами, іншими
Як, в принципі, ти завжди це робиш
У мене рот вже не у слині
Твій запах не нагадує більш свіжої дині
Перестиглий кавун
Замість в любові в серці чавун
Тяжкий.
Відлюбилося – мрію це сказати й зруйнувати мости
Чи збудувати мости
Чи гасати з мостів
Пів…
Лише півхвилини мені треба, щоб сказати, що я люблю
Чи любив
Моя найголовніша помилка була в тому
Що я з самого початку плекав вишню твоїх губ
Ніч твого волосся, таємницю твоїх очей, оксамит твого голосу мов однолюб
Але з сокирою, з сонцем, з відгадкою, з ножицями – щоб зруйнувати все це
Допоки воно ще плекається
(це)
Заздалегідь знав, що нічого не вийде
(це)
Й досі себе цим жалію
(це все)
Бо треба жаліти
Жаліти треба вміти
Наступні слова хотілося б щоб вони були тобою почуті
Бо вони немов кайдани горло моє роблять скутим
Мої очі вже шукають інше волосся
Вже інші руки
Вже інші звуки
А ти стаєш привидом
Примарою
Що вам ця жінка?
Шамотіння снігопаду, снігопаду шамотіння
Тебе забути, відлюбити – треба для цього мати вміння
Таке, мов бачити влітку сніг
Дивно, вже кінець літа, а ночі такі ж короткі й дико самотні
Дико самотні
Дико самотні
Дико самотні .
