2011 рік, липень, кілька днів після фестиваля
«Трипільське Коло: повітря»
Частина 1
Ми в поході. На природі.
Все у нас добре, все у згоді.
Під сосною й каріматом
(рюкзаки ж бо під плащем!)
Стоїм – мокнем під дощем.
Все навколо просто мокре:
Штані, кроси, руки, мор..ее.. лиця!
Треба якось підсушиться,
Бо у лісі залишИться..кхе..
Мокро й добре нам стояти
Під сосною й каріматом
Сонце викликати…
Частина 2
Взяв шматочок берести
Вогнище щоб розвести,
Підпалив. Горить! УРА!
Треба вдосталь дров збира..
І гриби треба варити
В супі чи ще у чому,
Бо голодним засинати..
Дзвонить мама, дзвонить тато:
«Ти ж, синок, скуштуй гриби:
Як не гірке, не чорніє – можна їсти.» Вечоріє.
Коте сонечко на захід,
Варим суп, щоб добре спати.
Частина 3.
Треба ж трохи підкріпитись
Поки суп буде варитись,
Щоб голодним не сидіти.
Пиріжки – не надивитись!
Це – спасіння! Суховаті, дай запити?
Наварили. Нумо їсти!!!
Запашний і наварИстий
Супчик видався на славу,
Тільки жаль, що вийшло мало!
Частина 4. (коротенька )
Сутінки лягають тихо,
Треба сховок, а як лихо?
Бідні плащики - на гілки,
От і вийшла нам домівка!
Частина 5.
Постелили карімати,
Щоб зручніше було спати,
Спальники дістали,
Повмивались, полягали.
Комарів – не дуже мало (тьма!)
А от «засобу» - нема!
P.S Та гарячий подих й ласки
Не лишають нас байдужими.
Таке відчуття, наче в казці!
Скучили за ніжністю дуже ми!
