Ти світанкове мерехтіння у вікні.
Ти, як малесенькі камінчики на дні.
Коли вдивляєшся крізь дзеркало води –
Нечітко бачиш їх, невиразно – ДЕ ТИ?
Оманлива, як обрій в далині.
Ти, як давно забуті мамині пісні.
Ти музика осінньої журби.
Я чую звуки, та не відаю – ДЕ ТИ?
Ти поле з житом, яке важко перейти.
Ти, як колосся на вітру – туди-сюди.
Ти голочка в копиці – не знайти.
Шукати намагаюся – ДЕ ТИ?
Ти, як примара в нерозбірливому сні.
Нечутна тінь, яка блукає в темноті.
Не випромінюєш людської теплоти.
Не відбиваєшся у дзеркалі – ХТО ТИ?
Безплотний дух, мобільного ефіру.
Полюєш в чатах – уподоблюючись звіру.
Ти в віртуальній сітці плутаєш сліди.
Та дуже хочеться довідатись – ХТО ТИ???
