(Присвята коханому місту)
О Львове! Леве нескоримий!
Не втрать граційності
І гриви пишної не похили!
Твої думки ледь жевріють у безнадійності,
Та Ти не здайся, Ти для нас живи!
Я знаю про Твої болі й страждання,
Й про те, як завжди був між двох вогнів.
Та вже яке століття Ти в чеканні,
Що хтось не пройде мимо і подасть руки…
І вороги Твою історію писали,
І плюндрували, рвали на шматки!
Твої захисники лягали долі, та вставали
І знову йшли во ім`я спільної мети!
Хотів Ти об`єднати Україну,
Докупи звести два береги єдиної ріки…
Ти просто був самий серед руїни,
Яка ще жевріла, яку вже доїдали хробаки…
Можливо, це і є Твій хрест,
Що вічно нестимеш Ти на Голгофу…
Прошу, не загуби хоч честь!
Бо всі загубимося в роках…
Хай очі ворога зімкнуться назавжди,
Бо Ти повинен жити вічно!
Не дайся їм, не дай Тобі повішать ордени!
Живи для нас і розквітай щорічно!