Я осягнув науку розставання
В простоволосих стогонах нічних.
Жують воли, і тягнеться чекання –
Досвітній час вігілій чергових,
Й шаную звичай півнячої ночі,
Коли, піднявши камені жалів,
Удалину гляділи слізні очі
І плач жіночий співи муз глушив.
І хто збагне при слові «розставання»
Яка розлука нас іще вразúть,
Що нам віщає півняче горлання,
Коли вогонь в акрополі горить,
На досвітку того життя нового,
Коли у сінях мляво віл жує,
І півень той, віщун життя нового,
Пощо крильми на мурах міста б’є?
І я люблю розміреність прядіння:
Сукається на веретені нить.
Дивись, назустріч, пухом лебединим,
Уже і боса Делія летить!
О, нашого життя хитка осново,
Куди бідніші радості слова!
Вже все було, все повториться знову,
Лиш пізнавання – втіха життьова.
І буде так: прозориста фігурка
На чистій таці глиняній лежить,
Як біляча пластом простерта шкурка,
На віск в задумі дівчина глядить.
Не нам гадати про шляхи Ереба,
Жіноцтву віск, що чоловіцтву – мідь.
Нам тільки в битвах випадає жереб,
А їх же смерть над воском уразúть.
***
Я изучил науку расставанья
В простоволосых жалобах ночных.
Жуют волы, и длится ожиданье —
Последний час вигилий городских,
И чту обряд той петушиной ночи,
Когда, подняв дорожной скорби груз,
Глядели вдаль заплаканные очи
И женский плач мешался с пеньем муз.
Кто может знать при слове «расставанье»
Какая нам разлука предстоит,
Что нам сулит петушье восклицанье,
Когда огонь в акрополе горит,
И на заре какой-то новой жизни,
Когда в сенях лениво вол жуёт,
Зачем петух, глашатай новой жизни,
На городской стене крылами бьёт?
И я люблю обыкновенье пряжи:
Снуёт челнок, веретено жужжит.
Смотри, навстречу, словно пух лебяжий,
Уже босая Делия летит!
О, нашей жизни скудная основа,
Куда как беден радости язык!
Всё было встарь, всё повторится снова,
И сладок нам лишь узнаванья миг.
Да будет так: прозрачная фигурка
На чистом блюде глиняном лежит,
Как беличья распластанная шкурка,
Склонясь над воском, девушка глядит.
Не нам гадать о греческом Эребе,
Для женщин воск, что для мужчины медь.
Нам только в битвах выпадает жребий,
А им дано гадая умереть.
ID:
327271
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 03.04.2012 01:06:26
© дата внесення змiн: 02.02.2013 21:45:41
автор: *****
Вкажіть причину вашої скарги
|
