У забуття поринути хотілось,
Лишити все на розсуд долі
І в танець вічної печалі
Віддати біль, любов і гордість.
Закинути проблеми чим подалі
І слухати мотив дощу на склі,
Тихо перетнути грань образ,
Замкнути коло засторог від нас.
Любов і біль облишити на спогад,
Й поринути у сон на раз, два, три.
А гордість… із нею легше жити,
Відпустити почуття на хвилях зрад.
Звільнитися насилу від тісних цих стін,
Перейти в режим «off гра»,
Та ще не бачу у кінці я світла.
Заплутаний сюжет, що пишеться на біс.
травень, 2010 р.
