На щоглах хлопають вітрила,
В човнах варяги,чи купці?
Летять по морю,мов на крилах
В козацьких чайках молодці.
Їм би в ставку мутити воду,
Так ні,на море подались.
Якого пня вони,якого роду,
Чому за шаблі узялись?
Чому не орють землю плугом,
Чому вхопились за весло,
Чому домівку кличуть Лугом,
Яке посіли ремесло?
Гадай,гадай не відгадаєш.
Тепер усі вони пішці,
Та по рукам усе ж пізнаєш,
Що ковалі вони йшевці.
І хлібороби й гончарі.
Вони взяли у руки зброю,
Ще молоді і вже старі,
Тепер жадають тільки бою.
ТО чи ж боятися їм моря,
Коли війна їх ремесло?
Комусь усе ж ,всміхнеться доля,
А може й всім,й таке було.
У долю вірять відчайдухи,
Чого ж журитися тоді?
Не спинять їх фальшиві слухи,
Що тоне,бач,козак в воді.
Не може бути,їй же Богу,
Щоб взяв козак,тай потонув,
Лиш наказний в таку дорогу
Хіба б післав і не моргнув.
А без наказу не посмій,
Бо бити будуть як у торбу.
Скуштуєш брате харч пісний
І втратиш геть ти славу добру.
А це страшніше і за смерть.
То ж уперед,вже видно кручі.
Нам все ж зручніша земна твердь,
Ніж ночви ці в воді пливучі.
Вперед на кручі!Слава!Слава!
Гримить в руках важка піщаль.
Війна,козаче,не забава,
Упав в бою-кажи прощай.
Кидай пищаль.В шаблі! В шаблі!
Чи моряки,а чи піхота.
Міцніш тримайтеся землі
О!Це козацька вже робота.
Тут ,брате мій ми на коні,
Хоч без коня,ми ж не кіннота.
Пора злякатись й сатані-
У бій пішов козак-піхота.
