V.S.
Тендітна жінко,жрице і богине,
Немов стерня,колюча в тебе путь,
Літа несуться стрімко,мов крижини,
У ту життєву темну каламуть.
Невтомна жінко,мовчки на плечах
Ти пронесла таку невтішну ношу...
Та не втопила промені в очах!..
Що я для тебе в Господа попрошу?
Ясного сонця?Світлої весни?
Барвистих квітів на терновій долі?
Нехай приходять янголами в сни,
Щоб освітити темряву юдОлі
Ті,хто лишились в пам'яті живі,
Хто світить в морок,мов іконостаси...
Маленька жінко,у душі твоїй
Ніхто й ніколи світло не погасить.
Тобі я вірю.Вірю,як собі-
Так,як нікому вірити не вмію.
Бо ти не раз в розпачливій журбі
Безвихідь обертала у надію.
І пронесла запалену свічу
Крізь буревій і темряву незрячу.
Я промовчу.Я просто промовчу...
І десь в душі тихесенько поплачу...
напружений фон, тривожний... вдалося вам барви згустити словами, а це викликає відповідне відчуття -- мабуть, печалі...
"...Та не втопила промені в очах!.." -- за цією красивою і сильною фразою -- філософія місії -- світитися ізсередини за будь яких обставин... глибоко...
симпатизуєте вашій ЛГ... вклали пломінь серця у твір... звучить, як натягнута сильно струна, потривожена...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А хіба такій людині можна не симпатизувати? Вона-особлива...Дякую,Валю,за такий глибокий аналіз цього вірша і тепло Ваших слів,для мене це багато важить.