Красна-весна, за нею літо,
А потім осінь чередою...
Так рік-у-рік, з незмінним ритмом,
Прийде пора, що звуть зимою.
Був добрий час, щоб пагінець
З малого сімені пробився.
Хто не дурний, той під кінець,
Придбав, запасся і наївся.
Але цей світ і сміху й горя,
Творили руки досить вмілі.
Тут неможлива така доля,
Щоб вовки ситі й вівці цілі.
Бо майстер добре постарався:
Картинка вийшла гарна й хижа –
Тут кожному живи і слався,
І кожен тут для когось їжа...
Трава для зайця - швидкі ноги,
Для вовка заєць – мертва хватка.
В людини, знов, свої тривоги:
Із зайця – комір, з вовка – шапка.
Отак ведеться довгі роки.
Спитай, чому – ніхто не знає...
Щасливі всі ми ситі поки,
А нас нема – й біда зникає.
Ця метушня не знає впину,
Не завмирає ні на мить.
Хто захищає свою спину,
Той довше сам зможе прожить.
Знову зима... Стали морози...
Все вкрито снігом. Лід тріщить.
Мисливець – жертва, рик і сльози,
Між ними відстань - тільки мить.
