Бувають дні, коли пізнаєш повну розплату за поступки колишні,
Ці дні приходять так невчасно і відчувається той біль, який зробив
Людині навмисно, і відцвітають пишні гарні вишні,
Пам’ятаю як я колись їх на вибраному місці посадив.
Дві краплі впало джерельної води, побачив чудне диво,
Як швидко виросли маленькі вишні з дикого клаптю землі,
Був на них небачений досі цвіт і здавалося все чудесно і красиво
Та зрозумів ті провини, коли опинився у біді.
Це так, це не могло бути по-іншому, не відвернути
Так написано в тій книзі з людей яку, ніхто не читав,
З пережитого хочу єдину і неповторну істину добути,
Яка непотрібною була колись, а тепер її довго шукав.
Мучився від болю, він повернувся назад до мене знов,
Жар безжалісний сушить тіло молоде, але вже хворе,
Мучився довго і не крикнув, і не говорив молитов,
Бо знав за що страждаю, і що з людьми поганими бог творе.
Я переносив набридливий біль, старався думати про прекрасне,
Але не просто занурюватися у спогади з життя
І згадувати епізоди, це було ніби не зі мною
І та розплата тільки відблиск тіні чужого існування.
Усе життя замкнуте коло вогню
Вціліє не той, хто не впаде, а хто розгадає маневр
Хто не побоїться підкорити коло вогню,
Хто буде падати, горіти, нести високі покарання,
Адже чи наше життя це,
Чи з нами все це відбувається?
Ми насправді спостерігаємо в стороні,
Ми всюди, ми ніде: ні в колі, ні в вогні.
2001
ID:
284215
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 04.10.2011 08:59:20
© дата внесення змiн: 04.10.2011 08:59:20
автор: sashassop
Вкажіть причину вашої скарги
|
