Мені,будь ласка,чашечку чорної кави. - привітно сказала дівчина,що,чомусь вже майже годину сиділа одна за крайнім столиком старої,давно вже не реставрованої кав*ярні.
- Одну хвилину,пані.-чемно відповів офіціант і мерщій пішов виконувати замовлення.- Мабуть когось чекає...-подумав.
Дівчина ж справді чекала.У повноті свого смутку,вон6а з надією чекала на весну.Серце ж бо її втомилося від холодної пустоти,що спричинена душевними землетрусами.На сльози дівчині просто не вистачало сил.Вона давно звикла до штучних шаблонів,які їй диктував світ,стабільних діалогів,що не передбачали жодних емоційних сплесків:
- Привіт.
- Привіт.
- Як справи?
- Дякую,добре.А утебе?
- Чудово.
- Що ж,рада за тебе.
- Бувай.
- До зустрічі...
Це все,що могла Юлія ( так звали дівчину ) отримати від близьких.Та й сама вона,правду кажучи,давно не була здатна на щось більше,ніж брехливе "Привіт,у мене все чудово".Душа її потребувала живого подиху,відносин любові,радості і сліз.Натомість Юля бездоганно виглядала : дорогий манікюр,бездоганна зачіска,вишуканий макіяж,акуратний,чистий одяг...І все це не тіло, а прекрасна,оздоблена цінними каменями труна,що ексклюзивно виготовлена для майже мертвої душі...
Щовечора Юля приходила в цю стару кав*ярню,щоб випити чашечку чорної кави.В такі миті її душа кричала про допомогу,просила воскресити,та дівчина,на жаль не чула.Душевні крики заглушав світ...
***
Він був біля неї невтомно.Кожної секунди вдихав новий подих в її долоні.Малював для Юлії сонце,вирощував квіти,плекав золоті посмішки в обличчях її ближніх.Кричав про свою любов на всіх околицях! Промовляв кольорами веселки,намистинками зіркового світла,насолоджувався її голосом,коли та співала,тішився успіхами та співчував через невдачі.Заліковував рани,забирав біль.В ті години,коли Юля сиділа в старій кав*ярні,вона могла відчути його дотик.Тоді душа її ще більше кричала,чуючи кроки того,хто б міг її врятувати.Дівчина ж боялась того болю,поспіхом притуплювала його смаком чорної кави.Той,хто любив безмежно Юлю,співпереживав їй більше,ніж вона могла уявити.Він не міг спокійно спостерігати,як страждає її душа і...
***
Раптом душевний біль ніби вщух.Юля знову полюбила життя,а обличчя заструменіло діамантовою посмішкою щастя.Душа ожила і рясно-рясно зацвіла.Та Юлія так і не дізналась,кому завдячує чудесним зціленням. - ТОЙ ХТО ЛЮБИВ ЇЇ БЕЗМЕЖНО,ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ , ЩОБ ВОНА МОГЛА ЖИТИ,А ДІВЧИНА ТАК І НЕ ПІЗНАЛА ЙОГО...Свого Ісуса...
ID:
253503
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.04.2011 14:50:47
© дата внесення змiн: 13.04.2011 14:50:47
автор: Христинка
Вкажіть причину вашої скарги
|
