Маєм чути постріл (до Дня визволення міста Вознесенська)
Ніби захід сонця був востаннє -
Так здавалось друзям.
Люди по домівках, коні в стайнях,
Партизани в лузі.
Вже готові вкотре за своє
Давати відсіч разом,
Бо в кайдани ти не закуєш
Те, що не слабне з часом.
Марно сподіваються фашисти,
Що вони у дамках,
Що тримають в лапах наше місто -
Обійдемось, danke.
Маєм те, що маєм: захід наш.
Ми, певно, егоїсти,
І його ділити не наважуйтесь -
Удвох тут тісно.
Патруль навколо складу, і на вишці
Німці мали очі,
Штаб охороняла пара фріців -
Їх позбутись конче
Треба, потім знищивши весь штаб,
Але поки що тихо
Чатовий, що від ножа заслаб,
Впустив смертельний вихор.
Швидко сиротіли усі вишки
Без очей ворожих.
Укладали кожного, як в ліжко,
Мовчазні вельможі.
Досить неспокійно стало Ґанцу:
Він волів дізнатись,
Чи усе спокійно буде вранці,
Чи не чутно ратиць,
Чи він взагалі побачить ранок,
Чи не здохне раптом.
"Чуєм постріл - всі на ґанок,
Склад обороняти", -
Унтер-офіцер наказ віддав,
І Ґанцу стало легше.
Він гадав, що не страшна біда,
Як танку кволий вершник.
Раптом в штаб ввірвалось лихо -
Сяють шаблі гострі.
Востаннє офіцер промовив тихо:
"Маєм чути постріл".
