Якби-то й сама я те знала
Навіщо на низку життя
Намисто віршів нанизала
Без страху і без каяття.
Писала вірші, немов пісню
Складала про долю свою.
Словам у душі було тісно:
Життя їм нове я даю.
В віршах залишаю на спогад:
Дитинства щасливі часи.
А ще я малюю світогляд,
Його неповторність краси.
Свої почуття і чекання,
І снів кольорові казки,
І сумнівів біль і мовчання,
І вічність, що дарять зірки.
По-іншому я вже не можу,
Не хочу по-іншому я.
А може, віршем розтривожу
Я душі чиїсь і серця?
У вірші усе, і думки, і тривоги,
Спокута і спогад, гірке каяття
І пройдені нами життєві дороги,
Все те, що немає назад вороття.
із задоволенням знайомлюсь з Вашою творчістю.ЄВГЕН УТКІН.
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
По-іншому я вже не можу,
Не хочу по-іншому я.
А може, віршем розтривожу
Я душі чиїсь і серця?
Звичайно, не одне серденько і душа
спрагло п"є твою цілющу лірику..
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олюшка, твій кожен вірш, ніби чудовий вітвір художника. Тільки твої полотна - це слова на білій палітрі, які вражають та зачаровують водночас. 
