-"Тут баба ворожила, кусок сала положила," - діти грались у хованки й нагадали мені стару, ще з часів дитинства моєї бабці, считалочку. Малеча навіть уяви не має, про що швиденько проспівує-примовляє, визначаючи, хто наразі буде "жмуритись". А от ми - дорослі - чи завжди уявляємо, що говоримо й робимо, коли йдеться про ту саму "бабку" (чи діда)?
Якщо у стилі американців дослідити статистику, то у нашій країні до екстрасенса, "бабки" чи "діда" по допомогу звертався, мабуть, кожен перший. Якщо не з власною бідою, то, принаймні, за компанію. В залежності від того, наскільки ми здатні вирішувати свої проблеми, причини подібних звертань - щонайрізноманітніші. У когось не ведуться в обійсті кури чи свині. А у когось - смертельна хвороба, і лікарі вже винесли невтішний вирок. Однак, у всіх цих проблем (як це не обурливо прозвучить) є дещо спільне. Вони - безвихідні. Тобто, людина не має, не бачить виходу із ситуації, тому й звертається до "вищих сил", обираючи за посередника екстрасенса, "бабу" чи "діда", коротше, когось, "хто щось знає". До цього переліку я не вношу людей, що лікують травами, такі народні цілителі під термін "маг" не підпадають.
Колись малою дитиною допомагаючи батькам на городі, я бачила, як тато викопав із землі куряче яйце. Воно було таке чисте, біле, що навіть у мене, малої, не виникло думки про те, що курка випадково адресою помилилась. У цьому закопаному у грядку одинокому яйці було щось неприродне і навіть зловісне. Містичність моменту підсилювало й те, як притихли й зблідли мама з сусідкою, як посуворішало обличчя тата. Те яйце тоді спалили. Але я ще довго уважно спостерігала, як тривожно придивляється мама до сусідів, наче вираховує - чиїх нечистих рук справа те жахливе яйце? Цю знахідку постійно згадували у нашій родині з будь-якого приводу: то на тата - співуна й гумориста сусідські жіночки заглядались, то у мами почастішали напади ниркової хвороби, то братові у школі з прививкою занесли туберкульоз, - усьому причиною, якщо вірити маминим наріканням, було те зловісне, поганою людиною закопане на нашому городі яйце. Згадали про нього й через багато років, коли змучений маминими ревнощами тато знайшов іншу жінку, й мої батьки розлучились. Усю провину швиденько склали на те міфічне яйце. І тільки багато часу потому, сама будучи не один рік заміжньою, я побачила, як моя мама катує ревнощами вже другого чоловіка. Отоді я вперше задумалась над тим, що причини наших проблем лежать не ззовні, а в середині. Всередині нас самих.
Взагалі, люди схильні поділяти усі проблеми, що виникають у житті, на ті, вирішення яких залежить від нас, і на ті, які ми самі невзмозі вирішити, - щось ми беремо від життя самотужки, а щось таки нам дається. Є, є на світі речі, які людині не випадає змінити. Ми не можемо обирати сім"ю, в якій народжуємось, не можемо змінити рідних братів і сестер, не можемо обирати батьківщину, не можемо визначати майновий, матеріальний статус свого походження. Так, звичайно, ми можемо дещо змінити, будучи дорослими, але не кажіть мені, що все вищеназване на наше життя не впливає.
І саме тоді, коли ми не можемо прийняти ситуацію такою, як вона є, й змиритись, нам на допомогу приходять ті, хто "щось знає". Не дали батьки великих статків? Не біда! Гроші можна приворожити, або, як люблять казати сучасні "гуру" - "притягнути". Спитайте у продавців книгарень, які книжки сьогодні коритуються найбільшою популярністю, і ви будете здивовані. Це - книги про те, як притягнути у своє життя гроші, матеріальний достаток. Часто люди у своєму бажанні мати побільше грошей звертаються й до церкви. Практика "висвячування" офісів, магазинів і кіосків - звичне явище. Я навіть бачила характерний знак, що приміщення окроплене батюшкою, у магазині, де йшла жвава тогівля горілкою та пивом. Не дивина, коли паралельно господарі ще й до ворожки зазирають. Як баба у старому анекдоті: і Богу свічку поставила й на виході із церкви до зображення лукавого приклалась - мало там що... Такі заходи дають потім людині моральне право у разі поганих торгів не звинувачувати себе у невмінні вести бізнес, а списати провину на недоброзичливців, як моя мама на яйце.
Ще більше надриву у справах сердечних. Нам не дано примусити когось любити. Любов - це почуття, що взагалі осягненню а тим більше управлінню не піддається. А хочеться! Особливо, коли серце палахкотить, кров у жилах так лупить, аж через вуха вискакує, а він (вона) - нуль уваги. Ні в якому разі не сприйміть мої міркування за іронію! Переживши у своєму житті і велике кохання, і великі втрати, я розумію, як то боляче. Як крається серце, як ревнощі отруюють навіть повітря, яким дихаєш, як, здається, немає ні сил, ні бажання жити, якщо не буде поряд саме ця - кохана й єдина - людина. У такому випадку - велика спокуса оті оголошення, що ними, як брудом на узбіччі, закидана наша преса: "Провидиця Маня (Таня, Ганя) причарує вам єдине кохання" І "причаровують", "присушують", "приманюють"! Знаю навіть випадки, коли "причарований" чоловік кидав сім"ю заради коханки. Правда, не знаю випадків, коли причаровані й присушені щасливо жили. Бог свідок! Таких випадів не знаю. Зате знаю випадки, коли чоловік і дружина люто ненавидять один одного, проклинають, а полишити не можуть - наче якась зла сила тримає їх разом. Озирніться на літні пари - таких навколо багато... А все тому, що ми не маємо мужності змиритись із тим, що людина, яка не хоче бути для нас за пару - і не пара нам зовсім! Не судилась, - казали колись. І як же правильно казали!
Якби я була скептиком, сказала б, що нічого за тими чаруваннями не стоїть. Так, шепочуть бабки якісь тільки їм відомі мантри, качають яйця, виливають віск. Усе то - глупство й забобони. Але я так не скажу. Це було б надто просто. А духовний світ не простий, не примітивний, не нейтральний. У ньому йде постійна боротьба добра зі злом. І ті закопані на городі яйця, й пута мерця, й цвяхи та жмутки волосся, що про них розповідали мені реставратори пір"яних подушок, і підливання, й підсипання землі з могил - все це реальність нашого життя. Зла й потворна реальність. І тільки Бог один знає, як позначаються подібні маніпуляції на нашому житті, здоров"ї, щасті.
Добре уявляю собі Ваші думки, дорогий мій читачу! От звалила в одну купу жіночка грішне з праведним. І відьом - що завідомо всім роблять зло, і добрих бабусь, що це зло "відробляють" одним гребінцем причесала. А як же бути з тим, що є чорна магія, а є й біла? Тут я Вам, читачу, не порадник. Особисто для себе я питання вирішила так: чорна там та магія, чи біла, - це як заздрість. Чорна вона чи біла - а результат один, причому - нищівний. І для того, кому заздрять, і для того, хто задрить. Так само магія - нищівна річ і для магів, і для тих, хто їх послугами коритується. Хто сказав? Бог. Де написано? У Біблії. Для мене вищого авторитету не існує.
Чому ми йдемо до бабки? Тому що прагнемо допомоги "вищих сил" у проблемі, яку самі вирішити не можемо. Якщо ми звертаємось до сил злих - тут ситуація очевидна: потрапляємо у залежність і у кінцевому результаті розплачуємось власною безсмертною душею (читайте класиків!). А якщо прагнемо допомоги сил добрих, то пощо шукаємо їх десь інде, ніж у Бога? Чи бабка, дід, "білий маг", екстрасенс краще знають наші проблеми? Краще нас самих у нас же самих розберуться? Та ні! Воно, знаєте, така морока - у собі розбиратись, у своїх неправильних переконаннях і діях шукати причини негараздів! Простіше, значно простіше прийти до діда чи бабки. Або звернути все на закопані яйця.
Зовсім недавно й мені довелось бути посередником між Богом та однією небайдужою мені молодою сім"єю. У подруги захворіла мама. Тяжко захворіла. І подруга та її чоловік, знаючи про мої стосунки з Господом, поросили за маму молитись. Ніхто з віруючих людей не відмовить у такому проханні, не відмовила й я, вся наша церква почала молитись. І здоров"я жінки стало покращуватись, лікування принесло полегшення. Пройшов час. У побуті моїх друзів багато що змінилось на краще, а от у духовному житті змін не відбулось. Подякувавши всім, хто молився за маму, вони продовжували жити так, наче нічого й не було. А хвороба повернулась, та ще страшнішим рецидивом. Мабуть, мої друзі у церкві розчарувались, бо цього разу звернулись до "дідів" та "бабок". Зараз їхня мама вже не встає з ліжка. На їх підтримку можу тільки сказати, що надія є, поки людина жива. Тепер їм самим потрібно звернутись до Бога, не шукаючи посередників. Та це - складно, адже все своє життя тоді доведеться змінювати.
От, здавалось би, немає більш прямої дороги по допомогу, як дорога до Бога. А, бачте - не так все просто. Інколи Всевишній наче й не чує наших криків розпачу, наших звертань та молитов. У чому ж проблема? Може ми не так звертаємось? Не йдемо ж ми до начальства з вимогами й ультиматумом, якщо потребуємо допомоги, на яку аж ніяк не заслуговуємо? Ні, ми просимо. І йдемо до нього не на власних умовах, а з врахуванням його - начальства - правил і вимог. Так? То чому ж ми не враховуємо Божих вимог, коли звертаємось до Нього по допомогу? Бо ми їх не знаємо й знати не квапимось.
А тим часом Біблія вчить: "по вірі вашій дано буде вам". І тут уже кожен сам собі голова - кому й у що вірити. Особисто я вірю Богу, і звертаюсь до Нього і по захист, і по допомогу. Мені для цього посередники не потрібні. А вам?
16.08.2010
ID:
241574
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.02.2011 07:38:20
© дата внесення змiн: 17.02.2011 07:38:20
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ви дуже послідовний читач 
