Автор: В одній хатині, край села,
Матуся з доньками жила.
Доньки були вродливі,
Одна біда – ліниві.
Та ось одного разу…
Мати: Ви чого це розляглися?
Нумо час вставати!
Роботи ще багать в нас,
А потім будем спати.
Попрацюємо в городі,
Треба урожай збирать
Доньки: Мамо, мамо, ой, не треба.
У нас рученьки болять.
Мати: Треба в хаті прибирати,
Чисто приберемось в мить.
Донька1: Мамо, мамо, ой, не треба.
В мене голова болить.
Мати: Гей, підем з тобою разом
Гриби-ягоди збирать.
Донька2: Мамо, мамо, ой, не треба.
У нас ніженьки болять.
Мати: Донечки, сходіть на річку
Та водиці принесіть.
Доньки: Мамо, мамо, ой, не треба.
В нас обох спина болить.
Мати: Ой, нема, де правди діти.
Ви – такі ліниві, діти
Вам би тільки гратися,
А як треба щось робити,
Починаєте хворіти…
І від діла ухилятися.
Доньки: Мамо, скоро сядем їсти?
Мати: Вже кортить до столу сісти?
Доньки: М-м-м, Паляниці свіжі, (відкриваючи тарілку)
Тут нема ні крихти їжі!
Мати: Доні, ви хіба не знаєте: як працюєте, так маєте.
Автор: Сказати хочем вам одне:
Лінь до добра не доведе.
