Забувши сонце на узліссі,
Ми йшли порою дощовою
Гриби збирати. І зі мною
Світились очі світлолисі
Малих лисичок кучерявих.
І за рукав сміявся дощик.
Ти не верталася. Абощо.
Ти просто – по коліна в травах.
Життя було таке вчорашнє
В дитячих днях,що не минали.
Були дощі й дерев корали.
Ти повернись в той вимір, пташко.
І коли хтось тебе кохає.
Ти серед трав лежиш, на дні.
І видається так мені,
Що небо зорі підкидає
До наших влюблених долонь,
Що нам всміхаються комети.
Усе вернулось, ніби сон.
Ми разом знов в моменти злетів.
Обійми. Боляче. Вітрина.
Маленькі ліжечка, пеленки.
Ти вибирав імя для сина,
А я – для донечки маленьких.
Ти обіймав листи сльозами.
Твій батько був таким щасливим,
Що здарував нас рушниками
Благословінь. Це також диво.
Та ці маленькі рученята,
Та ці малесенькі долоні,
Що обіймають маму й тата
Лиш нам належать відсьогодні.
:)
Ми попросили це причастя.
Перемогла. Я знала: вдасться!
Здолати тіні беззмістовні,
Піднять зі сну листи любовні.
Переступити мито часу,
Зв’язати простір бога-спаса,
Перемолоти й відстояти
Хвилини щастя в миті втрати.
Спинити кров у твоїх венах –
І запустити знов. Для мене.
Нове життя. Завіса впала.
Ти знав завжди. Що я кохала.
Я знала: ти у мене віриш
Ще більш , ніж в себе. Крила біло
Зсипали піря на канапу –
То ангел полетів в Анапу.
Там інший сон ночами сниться.
А біля нас вже не сидиться.
Бо ми щасливі, як у раю.
І знов нудне «Люблю…», «Кохаю…»
Ти про мене думаєш. Ти мене хотів,
Як безлюдні вулиці вітер пролетів.
Ти ввійшов попутником у моє купе
Залишивсь супутником
На життя сліпе,
Та щасливе в вічності…
ТИ ПОДІЛЯВСЯ Й ПОДІЛЯВ,
ЩОБИ ЗДОБУТИ НЕБО В ЗЛОСТІ.
І СЕРЕД ВИЗЕЛЕННЯ ТРАВ
УСМІШКА СЯЯЛА КРІЗЬ КОСТІ
ОСТАННІ СОНЯЧНИХ РУЇН,
ЗАКРИТИХ ВІКОН ПОЗАЧАССЯ.
ВІН ДИВУВАВСЯ, ЩО НЕ ВІН,
А ІНШИЙ ХТОСЬ В ЖИТТІ В АТЛАСІ.
ПОСТАВИШ КВІТИ НА ВІКНО –
ТІ У МЕТАФОРИ ЗІЛЛЮТЬСЯ.
І ЛЮДИ, ЩО ЗАВЖДИ СМІЮТЬСЯ
ЗІ СВОГО СВІТУ, ЙДУТЬ НА ДНО.
Я ВІДМОВЛЯЮСЬ ВІД РУЇН.
ЖИТТЯ ПРОДУМАНЕ – ЯК ПЛІСІНЬ
СТІКАЄ БРУДОМ ІЗ КОЛІН,
ЖИТТЯ Ж ПРОЖИТЕ – СОКОМ ВИШЕНЬ.
Той дощ світивсь в очах непросто,
А ніби збганий із веселки.
І ти. Спинившися далеко,
Кричав , що любиш наших гостей!
Що любиш іній на волоссі
Моєї мами – свої мами.
Мені чомусь тоді здалося,
Що я командую вітрами –
Не тільки хмарами й дощами.
Не лиш любовю дурнувато.
Цілуєш руки моїй мамі,
Говориш щиро з моїм татом.
І любиш все моє довкола.
Й мене кохаєш! Й нашу доню,
Й синів-близнят.
…У день весілля
Ми просто їхали на конях…
Слова вміщались у долоні.
Вони були як небо повні.
Вони котились у траву
Думками тими, що живу.
Вони сколісували рій
Маленьких бджіл у буревій.
Світили сонцем поміж зір,
Були долиною для гір –
Основою для все причасть
Того, що нам всевишній дасть.
І одкровенням молитов.
…Бо говорили про ЛЮБОВ!
Щастя, коли ти – поруч
П’єш поцілунки з рим.
Будеш для мене Ним,
Богом із Світокола.
І поприносиш вдих
В чисті легені вітру.
Щастя, коли для всіх
Сльози солоні витру.
Щастя, коли живу
У невагомій масті.
Просто для мене щастя –
Бути дощем в вітру.
Я закриваю очі: я – на краю доріг,
Що розлилися світом, що проводжали тих,
Хто називався Будда, тих, ким зостав Ісус.
Я зрозуміла: буду зборником злих спокус.
Ще найостання нині з них увійшла у дім:
Смерті бажання сильне досі живе у нім.
Кліпне роздерта стеля,
Рипне стара пила.
Люди такі веселі
В наших руках тепла.
Люди – як пластиліни.
Ти їх творив як міг,
Щоби кусочок глини
Кинув тебе на сміх,
щоби писались вірші,
щоби дізнав ти суть:
є щось у тобі більше,
аніж у тім, що ссуть.
Двуличий тигра содранная страсть.
Иди за мной в кругу четы несменной.
Что значит: отличится и пропасть
В кругу врагов ныряющей вселенной
В мои мечты, в иллюзии пера
Влюбленных слёз, взаимностью дышащих.
Пропетый слог сливается с вчера
Тех верных глаз, красивых, настоящих.
Порушу час. І чийсь несмертний подих.
Старий папір на рухові меча
Переболить у босих та у голих,
Які, себе сховавшися, мовчать.
Щаслива я. Без вен, без крові-сліз.
Без хробаків, що топчуться униз.
Без молитов про чиєсь каяття.
А лиш тому, що я люблю життя.
Що сміх росте. Щоб хмура від незгод
Твоя святая думка йде в народ.
І піднімає сили із крила,
Щоб вірила. Щоб просто далі йшла.
Перемагати всіх, хто убивав
Твоїх облич останній серце сплав.
Хто поділяв земних всіх на богів
І неміччю уявних ворогів
Творив світи. Хто сплакував полин,
Бо ти для всіх вмираєшся один.
Бо ти народиш те , що в тобі є.
…Бо кожен дума тільки про своє.
Бо ти назвати своїм не посмів
Усмішку ката, кривлення рабів,
Запроданство напівзсірілих мас.
Ти просто знав: народ твій – перший клас.
Слова, як край , сплюндрований начисто.
А біль епох просочуєть в рій
Старих джмелів, які руйнують місто
В закрученій мелодії твоїй…
І перших вдих зболілого маляти
З твоїх повік спадає пелена.
Коли боїшся вийти і поспати
На спомині надпитого вина,
На дотику надиханих суглобів,
Що поклялись зарухатись у ніч.
Коли ти помираєш. І у тобі
Світилось лоно скривлених облич,
Коли не пам’ятаєш мрії в вени,
Щоби підняти з відтинків хвилин
Малого Бога,
Зрощеного з мене,
Коли ти залишаєшся один,
Щоб утекти від зболеної втрати,
Щоби догнати ілюзію сторіч.
Бо кожен крок від мене – крок у ніч,
А крок до мене – в усмішці маляти.
Ти напиши, що ще болить,
Коли незрілі соки вдихом,
коли любов спиняє мить,
Розводить твої пальці в крихи,
Коли спинятися катма
У узголів’ї злої втоми,
Коли вертаєшся до дому –
До дому, де мене нема!
;)
Маленький птах на гілці сів, поївши мух солодке гроно.
І виливалося у лоно твоє дзижчання комарів,
І заливали сни планету старими добрими руками
Обнявши плечі мої мами – вручивши стилос зі стилетом.
На кораблі чужих часів
Ти прошивав майбутнє стуком
Тремтячих рук. І першим звуком
Ти виливав себе у спів.
Попродиравши мертві хвилі,
Крутив очима у безмежжя
І
Розумів, що через милі
Тобі я більше не належу.
Слина покошених лісів
І трав на розсип із туманом.
Ти просто був моїм коханим.
Мене ти зрадити не смів.
Пиши. Ти був, ти вірив, не пропав.
Пиши. Мене ти видумав із трав,
Із колосків не хлібних протиріч.
Бо твій мотив, напевно, - завжди ніч.
Бо мій мотив – непостороння фраз.
Бо я завжди , я завжди серед вас!
Der Abend kommt, wie du, nicht immer:
Ich sehe denn nicht jedenmal.
Die Tränen sagen, dass s egal
Für allen ist –
9843
Ти монопольно і так по-простацьки
Граєш в життя, як і куплену цяцьку,
Зводиш дороги, вивчаєш планети,
Не помічаєш близьких силуети.
Просто розтанеш – життя нецікаве.
Й вирішиш : в ранах по виростуть трави!
«»»
Романтик у розпиту ніч запалить першу сигарету.
Нудне життя на цій планеті, брехні чиєсь розбите ні,
Старенькі руки покоївки на парасолі темних швах.
І у невидимість бруківки хтось тягне звуки по ночах –
Немов скачки по на ковальні, немов пульсації планет.
Слова вітальні у вбиральні. Прийшов миритися поет.
Усмішка тепла із під лоба думки проглянуть затишні.
І щось зворушиться у тобі. І ти присядеш на вікні –
Й поглянеш в небо гостролице, запалиш шурхіт помилок.
Та й не подумаєш спиниться, щоби нажати на курок,
Щоб другу виставити дуло і попросити про порив.
… А через мить усе минуло. А ти до цього і не жив.
Тепер ти знов нудний романтик, курець дешевих сигарет,
І шизофрено-маразматик, перераховувач планет!
499067976г4098
Das Leben – schier!
Die Pläne – gross!
Du bist mit mir,
du bist mein Boss!
Und mein Verständniss,
mein Gehirn.
Ich liebe dich-
Du bist in mir!
5876 495 790q4 5
Die klugen Menschen sind wie Loch –
Denen egal ist, wer ist Hoch,
und wer ist höher, wer ist dumm
die gehen durch das Leben stumm-
die sind wie Sterne ohne Licht :
dass du sie siehst, die wollen nicht-
sie überqueren Raum-Zeit
und gehen weiter in die Weit.
Und wenn du kommst - du siehst ja hier ,
dass du bist dumm, wie Edelhirn –
der weiss ja nicht, dass er schön ist.
Der Dumme schreibt, der Weise – liest!
837216538263
Und du wie weitersicherheit
Bekommst von mir die beste Zeit-
Du kommst wie Engel, schlafst wie Narr.
Du bist zu alt fürs Superstar.
Jsd887387326
Тільки молитва. Покута колись іронічних.
Гострі ножі,що спиняють у венах бажання –
Ми зустрічаємось суджено тільки у січні.
Інші ненавидять нас за холодне кохання.
Падав лелека з гнізда снігової завії –
Бігали діточки краплями в свіжому лоні.
Так покохати ніхто на землі не зуміє.
Мої долоні у твоїх могутніх долонях.
Серце - не камінь. На ньому – байдужості плити.
Інші пливуть по пустелі без всякого змісту.
Хочеш мене, ніби думку, для себе зловити –
треба украсти в художника і в піаніста!
837883758365
ID:
233875
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.01.2011 21:10:01
© дата внесення змiн: 09.01.2011 21:10:01
автор: Світлана Нестерівська
Вкажіть причину вашої скарги
|
