І могили задумно
Всміхаються хрещатими мріями
І говорять: «Нам сумно,
Що таких вже, як ви, не зуміємо…»
***
Ангел встає― із колін пада сірий коц.
Піднімаються вії, утома в очах щезає.
Перев'язані вени у жовто-блакитний скотч.
«Не хвилюйся, мала, тут насправді усе минає…»
І забувшись, розкриє одразу всю сімку чакр--
Засміється очима, відкриє споминня раю.
Не впаде ореол, бо, по-моєму, все йде так,
Як задумалось. Як закінчитись усе тут має.
Розуміє людей і зашторені завжди вікна.
Біле листя трави він морозно кладе у чай.
Завтра― знову життя. Виправлятись не буде пізно.
«Любий Боже, я ще не навчився. Чекай. Чекай…»
***
Забуваю дихати, та не забуваю
Свою темну лілію – пою, доглядаю.
І стаю ревнивою – забуваю вчитися.
І мені підказує серце помолитися.
І стежки звиваються мріями у дихання.
Чорний ангел Львівщини… забуваю дихати…
***
Дотик руки. Ноти
На білі смуги скла.
Крапкою до голготи,
Холодом до тепла,
Римою непорушно,
Кляксою у альбом.
Стіни труни бездушно
Дивлять в землі кругом.
Хроби на тіла рани,
Хроби – на дно зіниць.
Тіло, колись кохане
На шумотті копиць,
Лиє остатки гною –
Квітам рука на зло.
Ти колись був війною,
Вбивши своє тепло.
***
Задуматись над ціную
Залежної незалежності.
І втрати ідуть війною
На мене аж до безмежності.
І плаче стара кропива,
Бо жалиться людотрупами.
І перший бокальчик пива
Став бруду бридкою купою.
***
Ангел прибіг, привідкривши поли плаща.
Куриться сміх під ногами нірвани бога.
Може, і ти захотіла чогось?― Душа
Переминає добром із ноги на ногу.
***
Проникнути в мозок свойого страху.
Піймати сонце, що космос кине.
І ангел впавши десь на коліна,
З-під снігу тягне малу комаху.
***
Я люблю. І стежками котиться
Полонинний збілілий дим.
Я люблю. І мені не хочеться
Бути просто ребром твоїм.
Обіруч пролилися котики
У бруньки молодих октав.
Не цієї, скажи, екзотики
Ти від мене тоді чекав?
***
Фарбами пастельними
У руках малят,
Зойками постельними
Плаче циферблат –
Долі вираховує
До чужих розлук.
І думки підковою
Вилетять із рук,
І втомилась ластівка
Жати перед сном.
І скінчилась практика
Вилитим вином.
***
Голка – у вену.
Цю душу до мене
Хтось поносив непомірно.
Склеєні капці.
Тіло на лавці.
Хто ти, минула людино?
***
Чи ти йшов по моїй долоні?
Чи ти бачив стежини рук.
І померлим дитям на скроні
Загубився малий павук,
І снує перекрути-нитки,
І лякає' моїх дзеркал.
Не підписана злом візитка-
Ти собою мене лякав!
***
Розуміти себе у астралі.
Відділити ілюзій абсурди.
Натискаючи кнопочку «Далі»,
Розуміти: дороги не буде
У минулого вишиті квіти.
Основне, дорогі, не спішити.
***
Листя біле. Стяг зелений.
Мрії в вишиту сорочку.
І думки прозорі клена
Вина виливають в бочку.
І стається все відразу.
Цим мене ти не зворушиш,
Милий ангеле, поразка
Ця творилася за душу.
***
Абзаци відсутні.
Приливи за пляшку.
І тіні маршруток,
Зриваючи бляшку
Із моїх долоней,
Повзуть в надвечір'я.
Жебрак з підвіконня
Зриває ганчір'я.
Закутує спомин
У ночі етюди.
І куриться комин
Зерном правосуддя.
І шлунок вже бреше
Голодно і дико.
Тримаються клешні
За лоно великих,
За маткові труби
Наступних помилок.
Вмирають нелюбі,
Відрізавши крила.
***
Розібратися в собі.
Кожен день із собов на «ти».
Не коритися злобі —
Не читати його листи.
***
Перекинута бочка. Розлитий бензин.
Пофарбовані стіни у хакі.
І руїни кричать, що колись магазин
Тут дивився у зуби собакам.
…І не можу згадати, ЩО злість означа.
Недоїджений торт, недокурені пера…
А на здачу Душі — це мале дитинча
Й нова радість життя. Й знов — укотре! — прем'єра.
***
Ангеле, я вже готова
Дихати пилом міжкосся.
…І залізницями Львова
Моє гуляє волосся.
І у купе місце вільне
(Навіть квитків ще не здано).
Тільки плита надмогильна
Щирить усмішкою Лани.
Я пам'ятаю моменти,
Що від абсурду у прірву.
—Знаєш, є інша планета.
Там ще хоч іноді вірять.
—Ні, дорогий, я повинна
Ці подолати сюжети.
Вирок: «Мала і вже винна!
Варта не цеї планети!»
***
Ангелу на подушне.
Втома—як небу зрада.
Хліб дай, та не насушний,—
Той, що із неба впаде.
Витре брудне обличчя,
Небо візьме у клітку.
Ангеле, я не кличу—
Грішна: зірвала квітку.
***
Захлопнуті двері.
Кімната, налита димом.
Рядки на папері
Під крильцями херувима.
Той лист , що ти просиш,
Я, мабуть, вже не напишу.
І билися роси
На білій космічній кришці.
І стукали руки,
Коли залишали небо,
Мені для розлуки
Потрібно шматочок тебе.
***
День на гачку егоїзму,
Спати, щоб раптом не вмерти.
В списках чергової жертви
Сліпо шукає білизна.
Вітер холодних простацій
Лиється ридма крізь вени.
Небо в спокої зелене
Від тошноти мастурбацій.
Черга в омріяне гетто.
Падають ноги без тіла.
І завмираючи, Сцилла,
Плодом тримала ракету.
***
Відкривали заборонене клеймо інтелекту –
Появились на карті відбитки Дулібії Росі.
Три волхви, ніби тінь, розбивали за сектою секту
Незалежного світу в Землі дуже бруднім волоссі.
***
Хвалений піт. Тремтіння рук.
Чиєсь здійсненне Дао.
І серце віддає свій стук
Йому, бо має право.
Розкриті вени. Зміна поз.
І частота ерекцій.
Вона не вірить у прогноз
Ведучого цих лекцій.
Вона здійснила цей прорив,
Прив'язана до ката.
А він вбивав, коли любив,
Її – не вмів прощати.
***
Лакмус твоїх очей
Випаде в сіль намулу.
Море для тебе було
Гробом усіх людей.
І смітником ерекцій
Цеї й чужих планет.
Ти віддаєш кастет
За кокаїн в аптеці.
Ти відкриваєш скло -
Ти розрізаєш жили.
Вітру холодні пили
Ріжуть твоє тепло.
Ти повторяєш сміх
У божевілля щипців.
Грає сусід на скрипці
Твій передсмертний гріх.
***
Плівкою на вставлених мозках
Хтось себе розтягує експресом.
І, коли ставатимеш з-під пресу
Сьогочасся, просто будь дитям.
Увімкни ліміт сих батарей.
І забудь про себе в цій програмі.
І йому не дякуй, ані мамі –
Це був лиш обов'язок людей.
***
Зайві фарби на твоїх щоках.
Це не зрада мому ідеалу,
Просто розум й пензлик у руках –
Все, чого я від життя чекала.
Сотні мрій зі спільністю ідей
І бажання не належать іншим.
Тільки крок запахлих орхідей
У слова зґвалтованого Ніцше,
Тільки зорі у чужих очах,
Ніби спокій мого незалежжя.
І, втомившись, помирає птах
На каміннім річки побережжі.
***
Відмова тим, що під мостами.
Нестача чистого сумління.
І ангелу потрібна мама,
Що відкидатиме каміння!
***
Зневажені дротами й сіллю.
Запалені вогнями світу.
Вони справляли новосілля
На ще планетах невідкритих.
Вони втікали із руїни,
Вони цуралилася помилок
На карті нашої країни,
В конвертах карминих посилок.
***
Захисна реакція.
Ми собі боги –
Невідкрита нація
Зовсім без снаги
До чогось невпинного.
Тільки у тюрмі
Стану я людиною .
…Тільки … у ярмі?
***
Трансформувати біль у злет.
Прикрити пледом божевілля.
Червона рута – ще не зілля.
Твоє кохання – ще не смерть.
І квітка, десь на ноги звівшись,
Розправить пелюстки в нариви.
Тебе тривожить, що щаслива
Вона, коли ти вже не віриш…?
Я ж тобі не належу!
***
Не хотіти помирать на роздоріжжі:
Тут собаки б'ються дуже-дуже хижі,
Тут зривають із петлі останні плоди,
Тут ненавидять ім'я мого народу,
Тут бісяться за усе не пережити.
Цього місця не буває у молитвах!
***
Дивлюся очима. Ти теж як кохання.
Я просто забула: я в тебе остання.
І зорі – під ноги апостолу Хомі.
Збираєш з підлоги сліди нерухомі
Мойого тремтіння – твойого бажання,
В якому, на щастя, я – перша й остання.
***
Червоні штори. Жовті вени.
Глухі кути у задзеркаллі.
І пам'ять плісенню у мене
Стирає сльози із коралів.
І сипле дощ вогнем приблуди.
І сіє ніч останнє віно.
Мені б туди, де є ще люди.
Мені б туди, де Україна.
***
Маленька золота ріка.
Старі хрести померлих лілій.
І хтось рукою жебрака
Ісуса гладить по коліні.
І хтось підпалює мости
Думок запалених ілюзій.
І тільки з ангелом – на ти
(бо ми із ангелом ще друзі).
***
Маленький ангел. Крила. Плечі.
Пісок у сонця на долонях.
І білі груди. Й чорні коні.
Й – життя в трубу на цілий вечір.
Прогірклі сни. Уста від чаю
Якісь холодні і солоні.
І чорні карти. Й білі коні
Біжать із Ірію до раю.
Й історії загиблі фани.
І почуття солодше меду.
«Іти вперед!» - це ще не кредо,
Коли тебе вже там не дано.
ID:
233685
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.01.2011 22:40:02
© дата внесення змiн: 08.01.2011 22:40:02
автор: Світлана Нестерівська
Вкажіть причину вашої скарги
|