на чорному тлі у колючих площинах
сиділа дитина, кусаючи губи.
тримала побиті, холодні коліна,
ховала в руках своє щастя забуте.
"ну що ти тут робиш, дитя моє миле?
невже заблукала чи ти загубилась?
від кого, від чого обличчя закрила?
від смутку, від горя в куточок забилась?
тут не зігріють тебе почуттями,
не запитають, чому в очах море.
тут усім байдуже, звідки всі рани
і що ти тримаєш за своїм болем.
о любе створіння, тобі тут не місце!
душа твоя вірна й палає любов"ю.
думки твої милі, наївні і чисті.
відпущу тебе, лиш скажи, що в долонях
горить разом з тілом і боляче б"ється.
з усіх своїх сил намагається жити.
я чую його. в руках твоїх... серце!
навіщо тобі серце?.. побите..."
"знайшла випадково, ось так - при дорозі.
по ньому ходили, топтались і били.
сама його втримати просто не в змозі -
дуже гаряче. пече. нема сили.
його віддавала я в іншії руки.
просила, молила, та все одно людям.
ніхто не дивився під ноги на муки
забутого серця, що билось у грудях.
тому і прийшла я до тебе з проханням.
у світі моєму, залитому небом,
начхати на долі чужі і страждання,
нікому, крім себе, нікого не треба.
візьми собі серце. тебе вже благаю.
я більше не можу гаряче нести..."
"так, добре. не плач. гаразд. забираю.
лиш ти повертайся додому. іди!"
по чорному тлі у колючих площинах
верталась дитина угору додому.
всміхалась до себе в прозорих вітринах.
побачила серце, що впало додолу...
дякую))
