Стоїть темна велика труна. Вона померла. Все. Її більше ніхто не побачить. Дві червоні троянди лежать у неї на грудях. То він приніс, проводжаючи її у довгу путь. "Нехай земля буде пухом" - шепочуть дівочі вуста, з яких злітає ледь помітний аромат гіркого шоколаду...
На її вже неживе обличчя падає його гаряча прозора сльоза. А дівочі губи все промовляють молитву, збираючи її у останню дорогу.
Труну закопали. Кам*яна плита красується, переливаючись літерами на сонці. І жодної душі...
Сонечко, зацікавлене тим,що відбувалося, опустилося нижче і прочитало: " Тут похована ЛЮБОВ"...